Чоловік пізнається у декреті. Мій цю перевірку не пройшов

У мене зараз важкий період, тому що я зараз у декреті, але розлучаюся з чоловіком, бо терпіти вже немає більше сил. А ще мені доведеться переїхати в інше місто до батьків.

Я чула раніше фразу “чоловік пізнається в декреті”, але не думала, що це торкнеться моєї сімʼї. Мені здавалося, що якщо ти знаєш людину вже п’ять років, то вона не може різко змінитись. Виявилось, що може. Мій чоловік мені це продемонстрував. Почалося все поступово, коли я народила дитину. Наче його підмінили.

Логічно, що коли я вийшла у декрет, єдиним здобувачем у сім’ї став чоловік. І ось із цього моменту почалися проблеми.

Допомоги по дому – ніякої. Він вважав, що я цілий день удома, тому побут та дитина – це виключно мій обов’язок.

Міг почати скандалити через те, що два дні поспіль йому доводиться їсти макарони. Міг просто жбурнути тарілку в кут і піти кудись у кафе їсти.

Просиш постежити за малюком, щоб хоч помитися можна було нормально – крики, що я цілий день вдома на дивані, а він працює взагалі-то.

У питанні грошей розпочалися постійні проблеми. Весь бюджет був на руках у чоловіка, мені видавалася сума, за якою я потім мушу прозвітувати, і не дай Боже його там щось не влаштує.

Відразу починалися крики, що я тут живу на всьому готовенькому, а він працює, щоб нас забезпечити і нагодувати. Тому він вирішуватиме, скільки мені витрачати.

Купити собі нове вбрання було неможливо, доводилося носити те, що я купувала під час вагітності, хоча це все мені було вже великим. Про похід до перукаря чи на манікюр можна було не заїкатися. Чоловік вирішив, що поки я в декреті, мені це все не потрібне, мене ж ніхто не бачить.

І я від цього втомилася. Розмови не допомагали, лише приводили до сварок. Мені здавалося, що людину, яка зі мною живе, я не знаю. Чоловік, за якого я виходила, не був таким.

Подруга, яка народила раніше за мене, розповідала, що в неї була приблизно така ж ситуація, чоловік під час декрету сильно змінився. Але подруга не стала подавати на розлучення, вирішивши дочекатися кінця декрету, а коли вийшла на роботу, чоловік раптово перестав бути таким, і в них знову все налагодилося.

Тому мені порадили просто потерпіти та не поспішати з рішеннями. Але я коли уявляла, що ще два роки жити в постійній напрузі і чекати чергового скандалу, так погано ставало.

Я вирішила, що хочу розлучитися. Навіть якщо потім чоловік знову стане адекватним, де гарантія, що він потім не повернеться в такий же стан, якщо я раптом захворію.

Я вважаю, що своє справжнє обличчя чоловік показав. Навіть якщо він потім знову стане нормальним, я його пам’ятатиму таким, як зараз, а з таким чоловіком я жити не хочу.

Я подала на розлучення. Зараз збираю речі, чекаю, коли тато приїде, щоб допомогти мені з переїздом, у цьому місті мені жити ніде, доведеться пожити у батьків.

Чоловік не намагався якось виправити ситуацію, просто зарозуміло сказав, що я ще про своє рішення пошкодую. Можливо і так, але якщо я зараз не піду, то пошкодую точно.