Чоловік отримав спадщину та пасивний дохід. Але я не очікувала, що він через це покине роботу!

Ми із чоловіком у шлюбі вже кілька років. І мені, і йому близько сорока років. Я домогосподарка, не працюю та виховую двох наших дітей. А чоловік забезпечує сім’ю.

Нещодавно на нашу долю випало велике щастя! Чоловік отримав у спадок великий будинок майже у центрі міста. Із родичами, від яких перепав будинок, він давно не спілкувався. Тож це була практично несподівана і щаслива випадковість.

Ми довго думали, що робити з цим будинком. У нас самих була своя квартира, машина та й усе, що потрібно для щастя. Діти збиралися їхати вчитися в інші міста, але поки що було не до кінця зрозуміло куди саме. Тож купувати квартири дітям теж не було потреби.

У результаті зваживши всі за і проти, ми вирішили здавати будинок. Така велика та якісна житлова площа в нашому містечку могла коштувати близько двадцяти тисяч на місяць! Чудовий пасивний дохід для нашої родини.

Насилу ми знайшли орендарів. І врешті-решт нам вдалося здати наше житло. Отримані гроші ми з чоловіком домовилися відкладати на майбутнє дітей. Все одно нам така сума не була особливо потрібна на той момент.

І ось через кілька тижнів після радісної події чоловік повернувся з роботи дуже задоволений. Я уточнила, у чому річ. Від його відповіді я мало не зомліла.

– Я звільнився! – шокував мене він.

Я одразу почала розпитувати, чому. Місто у нас було маленьке, роботи не так багато, а ось молоді, що підростає, – пристойно. Всі дорослі люди трималися за свої місця та боялися скорочень. Що ж такого страшного могло статися, щоб він звільнився? Та й чому він такий задоволений?

– Слухай, та я так подумав – а чого я мучуся взагалі? Сидіти там від дзвінка до дзвінка, дурні марення цього начальника слухати. Ми тепер маємо дохід, який повністю забезпечить наші потреби! Тепер я можу нарешті зайнятися тим, що хочу! – радісно оголосив мені чоловік.

Мрія у чоловіка справді була. Вони з його найкращим другом любили риболовлю. Відмінно у всьому розбиралися, самі готували собі всі рибальські снасті. І все усвідомлене життя планували зайнятися цим цілком серйозно. Відкриють свою справу і будуть робити всякі вудки на замовлення.

Я, звичайно, була шокована вчинком чоловіка. Як можна було так різко вирішити все? І навіть зі мною не порадитись! Але з іншого боку, у нас справді тепер був чудовий пасивний дохід.

Будинок нікуди не подінеться, орендарів нових знайдемо, якщо що. А чоловік і так все життя орав на нашу родину. Нехай нарешті займеться своїм хобі! Та й цілком можливо, що воно рано чи пізно почне приносити якийсь дохід нашій родині.

Але я переоцінила всі обіцянки мого чоловіка. Приблизно кілька тижнів він намагався займатися тим, чим планував. Але якось усе валилося з рук, нічого не вийшло.

Та й друг не підтримав його ідеї. Він не хотів кидати роботу, у нього не було подушки безпеки. А без підтримки приятеля для чоловіка швидко все стало нецікавим.

У результаті все, що він робив – це лежав на дивані перед телевізором із пляшкою улюбленого напою. Звичайно, він далеко не одразу до цього прийшов. Спочатку він багато гуляв, читав книжки. Вигадував, чим ще хоче зайнятися. Багато часу проводив із дітьми.

Але рано чи пізно я усвідомила, що частіше бачу його перед екраном з пляшкою пінного, ніж за якимось іншим заняттям.

– Вова, якщо так і далі триватиме, я з тобою розлучуся. Це я тобі гарантую. Або ти йдеш і слізно благаєш прийняти тебе на стару роботу, або шукаєш іншу. Тільки нормальну! Інакше ти у свої сорок років зіп’єшся, – суворо заявила я.

Потрібно віддати належне, чоловік не став зі мною сперечатися. А покірно поплентався на минулу роботу домовлятися. Мабуть, відчув сам, що перетворюється на якусь зовсім іншу людину.

Якимось чудом чоловіка прийняли на минулому місці. Сказали, що це вперше та востаннє. Чоловік знову працює, я знову займаюсь господарством.