Чоловік не хоче з’їжджати від мами, хоч у нас є окрема квартира

Багато хто вважає, що при створенні сім’ї найголовніше – це кохання. З його допомогою неї нібито можна зазнати будь-яких незручностей.

Ми з чоловіком одружилися понад десять років тому. Одразу домовилися, що житимемо окремо від батьків. І від моїх, і від його.

Вважаю, що це цивілізований підхід до створення сім’ї. Його батьки для мене все ж таки люди сторонні. Так само, як і мої батьки для нього.

Тому сімейні стосунки дві особи мають створювати на окремій житлоплощі. Якщо фінанси, звичайно, дозволяють. А якщо грошей на оренду чи покупку свого житла немає, і зі створенням сім’ї поспішати не треба.

Чоловік мене цілком і повністю підтримував. Відразу після весілля ми в’їхали в орендоване житло і стали потихеньку відкладати на квартиру.

Житлоплощу ми хотіли мати в новому будинку, тому приблизно через рік вже взяли в іпотеку квартиру в багатоповерхівці, що будується. Так було набагато дешевше.

До витрат на орендоване житло додався кредит, було тяжко. Але нас, молодих та амбітних, тримали на плаву мрії про гніздечко та сили на підробіток.

Я після основної роботи вечорами писала на замовлення курсові, чоловік підробляв у таксі. Загалом якось справлялися.

І тут у сім’ю чоловіка прийшло лихо: не стало його тата. Відразу після його смерті сильно почала здавати і мати. Все не могла оговтатися від втрати.

Вона стала часто говорити про те, що їй самій жити моторошно та некомфортно. Тим більше, у неї дуже велика квартира – трьохкімнатна. Тому свекруха запропонувала нам до неї переїхати. Мовляв, куди їй одній три кімнати.

Я спершу була проти. Я вже ніяк собі не уявляла життя зі сторонньою людиною в одній квартирі. Та й історії про те, як свекруха з невісткою ділять кухню, викликали у мене тремтіння. Ні, жити з матір’ю чоловіка я категорично не хотіла, навіть за всієї поваги до її горя.

Але так вийшло, що на нас почали поступово навалюватись проблеми.

По-перше, різко виріс долар. А іпотеку ми з чоловіком брали у валюті, бо там відсоток був невеликий. Ми й так особливо не шикували, а тут стало дуже важко. У зв’язку з певним економічним падінням попит і на мої роботи, і на послуги чоловіка сильно скоротився.

Якоїсь миті я зрозуміла, що ми можемо залишитися зовсім голодними. Ситуація не залишила нам вибору, і ми переїхали до квартири свекрухи.

Буквально за місяць я зрозуміла, що вагітна. Новину, звичайно, сприйняла з радістю, але все ж таки дуже хотіла, щоб дитина народилася в окремій квартирі.

Поділилася своїми переживаннями з чоловіком, а він мені сказав:

– Ти ж бачиш, що в нас досить складні часи. Наразі потрібно зосередитися на виплаті іпотеки. Будинок рано чи пізно збудується, кредит закриється, і ми в’їдемо в наше нове житло втрьох: ти, я та дитина. Але зараз треба змиритися з тим, що ми не можемо дозволити собі окрему квартиру.

Я з ним була цілком згодна. Але все ж таки змиритися з таким станом речей мені було важко. Все було не так, як я хотіла.

Перед пологами я пішла в декрет. Підробляти мені теж стало дуже важко: не могла зосередитися на завданні, швидко втомлювалася.

Після пологів довго оговтувалася. Усі свої шабашки з курсовими взагалі закинула. На моїй офіційній роботі мені платили декретні, але це були справжні копійки, порівняно із зарплатою.

Коли я згадую, як важко нам жилося тоді, мені просто погано стає.

Свекруха іноді теж дошкуляла своїми претензіями та віковими істериками. У такі моменти я просто думала про те, що ми скоро з’їдемо у власну квартиру.

Але все погане рано чи пізно закінчується. Донька Настя підросла, пішла до садка. Я повернулася на роботу і навіть через якийсь час отримала підвищення. Чоловік теж потихеньку оговтався, пішов уперед. Навіть таксувати перестав, бо став достатньо отримувати і для виплати іпотеки, і для забезпечення сім’ї.

А півроку тому наш будинок нарешті здали! І ми могли заїхати до нашої нової квартири.  Але чоловік відмовився переїжджати.  Запропонував спочатку цю квартиру здавати

– Що за жарти? – не зрозуміла я. – Я кілька років чекала, коли ми нарешті житимемо окремо. Ти ж знаєш, що якби не крайня ситуація, я б нізащо не погодилася жити з твоєю мамою!

– Припини. Нам слід закрити іпотеку. Ми здаватимемо квартиру, а з оплати погашатимемо заборгованість перед банком. А як виплатимо – переїдемо.

– Та ми з тобою вже добре заробляємо! У нас є можливість платити іпотеку та жити у своєму будинку!

– А мама як? Вона старенька. Їй без нас буде нудно, вона звикла жити разом, – зізнався, нарешті, чоловік, у чому річ. – Не розумію, навіщо переїжджати, коли у нас тут окрема чудова кімната! Багато сімей живуть з батьками – і все чудово!

– Так, але я одразу сказала, що з батьками жити не хочу. Я весь цей час жила тут і чекала, коли ми нарешті з’їдемо! – Наводила я свої аргументи.

Але чоловік мене не чує. Він думає, що якщо ми з його мамою не конфліктуємо, то, значить, дуже любимо один одного і добре вживаємось. Але річ у тому, що я просто спокійна людина і не збираюся через все сваритися. А жити хочу все одно окремо.