Чоловік хоче всидіти на двох стільцях – і в сім’ї залишитися, і з коханкою зберегти стосунки. Мене ж такий розклад абсолютно не влаштовує, тож я маю намір подати на розлучення

Мій чоловік Юра вважає, що розлучення дуже погано позначиться на наших дітях. На мій погляд, на них гірше вплине Юрін приклад, ніж наше розлучення. Так, дочка Настя може засвоїти, що всі чоловіки зраджують, а тому в майбутньому терпітиме чоловікові гульки.

Або зовсім вирішить не створювати сім’ю. Та й наш син Ваня згодом може піти татовими стопами і завести стосунки на стороні, через що, згодом, настраждається його друга половинка.

Я не бажаю такої долі своїм дітям, а тому краще сама їх виховуватиму, ніж буду зберігати жалюгідну подобу сім’ї, де тато гуляє, а мама вічно на нього скривджена. Причому я не планую забороняти чоловікові бачитися з дітьми після нашого розлучення. Нехай спілкується, бере їх до себе на вихідні. Але його чомусь такий варіант не влаштовує.

Хоча зараз здебільшого нашими дітьми займаюся саме я. Адже чоловік або працює, або гостює у своєї пасії. Тому, коли ми з ним розійдемося, Настя та Іван особливої ​​різниці не помітять.

Ну і навіщо, питається, така сімʼя? А Юра впевнений, що краще так, ніж ростити дітей без батька, після чого згадує своє дитинство і як його виховувала одна мама. Каже, що він дуже заздрив хлопцям, які мали тата. Ну так, Юрій і залишиться батьком навіть коли ми розійдемося. Особисто я жодних проблем не бачу.

До речі, вся ця катавасія розпочалася три місяці тому. Саме тоді чоловік почав підозріло затримуватися на роботі та брати із собою телефон у ванну кімнату. Я не стала якось за ним стежити, оскільки у мене на це немає часу через дітей та роботу, так само, як і читати повідомлення. Просто одного вечора покликала його на кухню для серйозної розмови.

Юра не став відпиратись і розповів, що в нього справді з’явилася коханка, і звинуватив у цьому мене – мовляв, я перестала приділяти йому увагу, а всі наші розмови скотилися до побуту та дітей. Тобто він загуляв, а винна в цьому, виявляється, я. Цікава справа! Дивуюсь, як я його тоді не взяла сковорідку в руки.

Взагалі, коли ти у шлюбі, то розмови про справи насущні неминучі. Щодо уваги та турботи теж є нюанси. Якби Юра хоч трохи розвантажував мене, я б про нього більше дбала, бо в мене елементарно з’явилося б на цей час. Але він цього не робив.

На всі мої прохання відмовлявся своєю зайнятістю на роботі. Наче я нічого не роблю цілими днями. Я ж теж працюю, але при цьому встигаю займатися домом та дітьми.

Зараз шкодую, що так сильно впряглася в побут свого часу. Адже, як показала практика, Юра моїх зусиль не оцінив, коли завів шашні на боці. Треба сказати, що його вибір банально впав на незаміжню колегу Олену.

За словами чоловіка, у них з цією Оленою нічого серйозного, вона для нього лише віддушина. Мені начхати, серйозно у них чи ні. Мене виводить із себе сам факт зради.

У мене, між іншим, за тринадцять років шлюбу також нагромадилися претензії до Юри, і я, як і він, утомилася від побутової. Але я не стала тягнути бруд у подружнє ліжко, на відміну від нього. У відповідь на цей мій аргумент чоловік видав ще одну банальність про чоловічу полігамію, розповів про своїх одружених колег – мовляв, вони всі хоч один раз та зраджували.

У мене таке у голові не вкладається! Невже так важко тримати себе в руках? А якщо виникло непорозуміння з дружиною, то чому б з нею це не обговорити і не дійти до якогось рішення?
Ні, обов’язково треба стрибати в ліжко до якоїсь лівої дівки. Після тієї неприємного розмови я відселила чоловіка на кухню, а також перестала на нього готувати.

Таким чином, ми почали жити як сусіди по комуналці. Я хотіла розлучитися ще тоді, бо не можу переступити через себе і пробачити зради. Зупиняли лише юридичні складнощі та паперова тяганина. Нам доведеться розлучатися через суд, оскільки дітям ще далеко до повноліття.

До того ж доведеться ділити квартиру, як і інше майно, яке ми придбали за роки шлюбу. І ось тут, я думаю, чоловік почне вставляти мені палиці в колеса, раз я вчинила не по-його і стала зберігати сім’ю. Хоча від неї залишилася лише одна назва.

Однак я впевнена, що Юра не зможе собі повністю заграбастити нашу квартиру, так само як і забрати в мене дітей. Він ними особливо не цікавиться. Максимум може зводити в кафе або на атракціони, плюс підкинути гроші на гуртки, одяг і ще якісь покупки.

Машину, так і бути, залишу чоловікові – все одно сама не вожу. З аліментами теж питання вирішиться. Мені залишилося тільки зібрати необхідні документи, чим я вже й займаюся потихеньку.

Щоправда, Юрі я поки що про це не говорю. Сподіваюся, скоро сам зрозуміє, що розлучення в нашому випадку – єдиний вірний вихід, і всім від цього стане легше.