– Чекаю на своє весілля без сина. Дітям там не місце! – сказала мені рідна сестра

У мене є молодша сестра Рита, з якою я завжди мав досить натягнуті стосунки. Ми спілкуємось на спільні теми, бачимося на святах, але не більше. Я не відчуваю жодного негативу до сестри, просто ми різні. Батьки нас завжди намагалися однаково любити, хвалити та балувати. І коли сім’я дізналася, що Рита виходить заміж, я разом з усіма пораділа за сестру.

Нехай я і старша, і нехай я вже розлучена, мені було все одно. Я й не думала заздрити сестрі чи намагатися очорнити її щастя. Нічого страшного, своє розлучення я давно пережила, все там відболіло. Тим більше, мені було про кого дбати – чоловік залишив мені чудового малюка.

Син – моя відрада, гордість і справжня любов. Нині йому два роки. Кмітливий малюк, що бігає, дуже активний і допитливий.

Рита племінника ніколи не любила, особливо не грала і не сиділа з ним. Вона взагалі дітей не дуже любить, її дратують дитячі сльози, істерики. Ну така ось людина вона, я не була в образі. Це мій син і йому ніхто нічим, крім мене, не зобов’язаний. Але я не могла подумати, що сестра викине перед своїм весіллям.

Як я вже сказала, сина було можливо з гіперактивним, що вічно хворіє на дворічку. Тож у нашій маленькій родині грошей було не дуже багато.

Мені довелося взяти додаткові зміни, щоби заробити сестрі на весільний подарунок.

Я давно вже придивилася красивий, потужний чайник з підсвічуванням – може, не найрозкішніший весільний презент, але я знала, що сестра мене зрозуміє. Так уже вийшло – навіть кілька тисяч для мене не копійки, а дуже серйозна сума.

Невдовзі я отримала своє весільне запрошення. Красива листівка, де чорним по білому було написано почерком моєї молодшої сестри, що мене запрошують на урочисте одруження, а формат заходу – без дітей.

Цю сходинку я спочатку якось пропустила або просто не звернула уваги, бо посміхалася, читаючи запрошення. Потім погляд уперся в слова про дітей і завис.

Сестра чудово знала, що в мене грошей не надто багато, і що витрати на няню я не потягну. Та й навіть справа не в цьому, адже це її рідний племінник!

Навіть якщо взяти ще додаткові зміни і якщо я якимось дивом змогла б сплатити за послуги няні – адже дівчині довелося б провести в моїй квартирі майже 12 годин – я все одно не отримала б задоволення від свята. Адже я б переживала за свого малюка – залишити незнайомій людині!

Весілля починалося о 4 годині вечора, і додому, як зазначалося, раніше 4 ночі мене ніхто не відпустить. Я своїм очам не могла повірити. Вона хоче, щоб я знайшла няню на 12 годин? Для сина, який чужих людей боїться і навіть до вихователів у садочку ще до ладу не звик?

Оскільки весілля було у Рити, то наша мама, природно, теж була запрошена. Вона не могла посидіти з онуком. Я розгублено дивилася на запрошення, потім набрала сестру.

– Тільки швидко, я в салоні, – сказала вона замість привітання.

– Рита! – від обурення я навіть не знала, що й сказати. – Ти ж знаєш, що мені нікуди подіти сина!

У відповідь сестра квапливо сказала мені, що моя дитина – це моя проблема. А їй не треба, щоб на весіллі бігали непосидючі карапузи і всі трощили, ламали чи падали самі. Дорослі, мовляв, зберуться на урочистості, щоб відпочити та чудово провести час.

І взагалі, малюкам там не місце. Я не могла повірити у почуте. Це каже мені моя рідна сестра?!

Я настільки образилася, що навіть не попрощалася і кинула слухавку. А вже через 5 хвилин мені почала дзвонити мама – Ритка їй нажалілася.

– Мені дуже незручно, що так сталося. Будь-якого іншого дня я б посиділа з Ванічкою. Але сама розумієш, я не можу пропустити весілля власної дочки. Давай я тобі дам грошей на няню, – вибачаючись, казала мама. Але я знала, що для неї така сума теж значна, і мама теж витратилася на подарунок, причому куди більше, ніж я. Тож цю ідею я одразу відміла.

У результаті на весілля я не пішла, залишилася вдома із сином та з новим чайником. А Рита заявила, що я їй заздрю! Що за ідіотизм? Не хочу більше спілкуватися із цією вискочкою.