Брат незадоволений, що спадок батька дістався мені, бо я молодший син, а батьковим улюбленцем завжди був він

У мене є брат, який старший за мене на три роки. І з самого дитинства я відчував велику різницю у тому, як батько ставиться до мене, і як до Олега – мого брата. При тому, що мама між нами відмінностей не робила.

А от тато чомусь завжди любив Олега більше за мене. І я ніколи не міг збагнути, чому.

Я завжди намагався разом з ними триматися. Але тато чомусь вважав Олега дорослішим, відповідальнішим і на будь-які справи брав його із собою. А мене залишав, як надто маленького. Наприклад, добре пам’ятаю, як батько з Олегом зібралися на рибалку, а я дуже хотів піти з ними. Але тато сказав:

– Микита, ти ще маленький і будеш тільки під ногами плутатися. Ще за тобою треба буде там доглядати.

– Так, – відразу вклинився брат. – Ти он краще дома залишися і мамі допоможи.

– Ось! – підтримав його тато. – Брат тобі діло каже.

І так завжди було. Олег за умовчанням був гідний того, щоб тато витрачав на нього свій час, а я – ні.

Якщо в мене щось не виходило з першого разу, батько казав, що я незграбний, невмілий і взагалі не в його породу пішов. А ось Олегу він міг терпляче все пояснювати сто разів.

Я довгий час намагався домогтися любові та розташування батька. І лише коли став дорослим, і в мене з’явилися власні діти, ця потреба начебто відпала.  У мене були теплі стосунки з мамою, а з Олегом та батьком я довгі роки спілкувався більше формально: просто тому, що так було потрібно.

Але кілька років тому ситуація кардинально змінилася. Треба сказати, що Олег, будучи батьковим улюбленцем, міг завжди розраховувати на його підтримку, зокрема й фінансову. Тому він спокійно багато років поспіль пробував себе у різних сферах життя. То відкривав один бізнес, то інший.

Олег не боявся ризикувати, бо знав, що навіть якщо щось не вийде, тато завжди підтримає його і знову дасть грошей. А коли всі його бізнеси прогоріли, брат виїхав за кордон, аби вже там розпочати чергову прибуткову справу.

А потім батько захворів. І за ним потрібен був серйозний догляд. Олег приїхати не міг – у нього ж бізнес. І п’ять років піклуватися про батька мами допомагали я та моя дружина. Брат за весь цей час приїхав разів чотири, щоразу десь на тиждень. І батько його приїзду дуже чекав і був просто щасливий, коли його бачив.

До мене ж тато ставився тепліше, ніж раніше, але все ж таки я розумів, що він би хотів, щоб у такі моменти поряд з ним був Олег, а не я. Тому неважко зрозуміти, як сильно я здивувався, коли дізнався, що згідно із заповітом, батько більшу частину свого майна залишив мені.

Мама мені все пояснила.

– Він часто зі мною розмовляв про тебе останнім часом, – сказала мама.

Звичайно, мені було приємно, що тато хоча б на смертному одрі все усвідомив і таким чином висловив мені вибачення. Тільки мій старший брат цей жест не оцінив. Він приїхав, коли батька вже поховали, а коли дізнався, що той залишив усе мені, страшенно розлютився.

– Говори мені, як ти це підлаштував? – кричав брат. – Ми ж обоє знаємо, що він не міг тебе терпіти. А тут тобі все залишив!

– Ти дуже багато пропустив, поки був за кордоном, – спокійно відповів я йому. – І якщо тато так вирішив, значить, на те були свої підстави.

– Ага, звичайно! – пирхнув він.

Загалом брат не повірив, що батько за своєю волею захотів залишити спадок мені. Він навіть спробував натиснути на маму. Але вона сказала, що це татова воля. І якщо він так вирішив, значить, все правильно.

І тепер Олег хоче подавати до суду, щоби оскаржити заповіт. Я так розумію, справи у нього не дуже, і гроші батька – єдине, на що він може розраховувати.

Мені сумно думати, що доведеться позиватися до рідного брата, але, здається, я до цього готовий. Хоча я можу прожити без грошей батька, мені здається несправедливим, що брат так зі мною вчиняє. Сам навіть на татові похорони не приїхав, був відсутній усі ці роки, а тепер хоче забрати все майно просто так. Ну ні!