Брат із сім’єю сіли мені на шию і не хотіли злазити, доки чоловік не вигадав одну хитрість

Цілком жити на дачу ми з чоловіком переїхали кілька років тому. Діма продовжив працювати у місті, щоранку їдучи туди на машині. Я ж працювала віддалено і більше часу присвячувала догляду за невеликим садом, аніж зароблянню грошей.

Мені подобалася усамітнення, з сусідами я практично не спілкувалася, тому уславилася серед них самітницею і холодною людиною. Однак мені справді вистачало спілкування з чоловіком та нашою собакою Дейзі.

Вранці, коли чоловік поїхав на роботу, на порозі будинку з’явився мій брат Ігор із дружиною Юлією та сином Павлом.

– Привіт сестро! – Ігор поліз обійматися. – Приймай гостей!

– Привіт, Ігорчику, а чого не подзвонив? – я ошелешено спостерігала, як брат із сімейством заносять у будинок сумки з речами.

– Так сюрприз же! – збентежено посміхнувся брат.

Я зітхнула і попрямувала на кухню.

– Чого це у тебе сестра в холодильнику кулею покати? – Ігор відштовхнув мене і почав вивчати полиці з продуктами.

– Так я на гостей не чекала, – сказала я.

– Так давай грошей, я збігаю, – одразу ж запропонував братик, – ти не скупи! Треба і сьогодні купити провізії, і на зелені свята закупитися.

Представивши зелені свята в компанії брата та його сім’ї, я зблідла від жаху, але пальці вже судомно відкрили гаманець, і Ігорчик витяг звідти пачку купюр.

– А чого це в тебе городу немає? – хамливо спитала Юля.

– Не потрібний він мені, – сказала я, – я більше квітами люблю займатися.

– Маячня яка, – пирхнула дружина брата, – якщо є земля, то треба город! Я цим займусь!

Я не могла протистояти натиску родички.

Щоб заспокоїтися, я вийшла надвір і з жахом побачила, що на місці мого улюбленого куща троянд красується яма. Сам кущ валяється на відстані.

– Юлю, йди сюди! – закричала я, спостерігаючи цей жах.

– Ну, нічого, – констатувала Юля, – все одно тут город буде.

– А навіщо ти квітку викопав? – запитала я у племінника.

– Я думав це дика колючка, – відповів Паша, витираючи брудні руки об шорти, – от і викорчував!

Я подивилась у бік вулиці, сподіваючись, що побачу там чоловіка, але побачила інше.

– Чому хвіртка відкрита? – нервово спитала я. – Де Дейзі?

– Так вона гавкала, я її й випустив надвір, – знизав плечима хлопчик, – чого їй у дворі щось сидіти?

– А я до нас на шашлики всіх сусідів запросив, – у хвіртку увійшов сяючий Ігорчик, – так що, сестро, давай ще грошей – продуктів замало на такий натовп!

Я увійшла до будинку.

– Діма, це якийсь жах! – скаржилася я ввечері чоловікові, який повернувся, – вони за один день наробили стільки, що в мене голова кругом! Які ще зелені? Які гості?

– Не хвилюйся, що-небудь придумаємо, – Діма обійняв мене за плечі.

Вранці Юля снідала на веранді. Діма підморгнув мені, мовляв, дивись, що зараз буде.

– Добрий день! Це ви городами займаєтесь? – біля хвіртки зупинилася бабуся із сусіднього будинку.

– Що? – не зрозуміла Юля.

– Та мені город скопати треба, а сили не ті вже, – сказала старенька, – кажуть ви таким займаєтесь!

– Ага, і мені теж треба землю пропушити і бур’яни прополоти! – до бабусі приєднався дідок.

Обурена Юля обернулася до нас.

– Що відбувається?

– Ну, ти ж сама хотіла городом зайнятися, – з усмішкою відповів мій чоловік, – ось я сусідам і сказав про твоє бажання.

– Не збираюся я в землі безкоштовно колупатися! – скипіла жінка.

– Не безкоштовно! Так, гроші невеликі, але Ігор зараз без роботи, а вам ще шашлики оплачувати, на які Ігор усіх покликав.

– Ігоре! – крикнула Юля. – Ти це чув?

– Так у вас тепер два варіанти, – констатував Діма, – або Юля йде заробляти гроші на чужих городах, або Ігор біжить зараз селищем і скасовує всі запрошення.

– Ти ще тут? – гаркнула Юля на чоловіка.

Ігор кулею вискочив за хвіртку.

– Тепер Юля садить на місце троянду, а ми з Павлом ідемо шукати Дейзі.

– Очманіти ви родичі, звичайно, – обурилася Юля, – знала б, що ви такі мерзенні, ніколи б сюди не приїхали!

– І це було б просто чудово, – жорстко сказав Діма, – нахлібники нам тут не потрібні.

Юля поперхнулася словами, але під поглядом Дмитра знітилася і попрямувала садити кущ.

Діма з Пашою знайшли Дейзі на краю селища лише надвечір.

– Усе, Пашка, поїхали звідси, – Юлі та Ігор уже були зібрані, – ні ногою більше до вас!

– Ми не будемо за вами скучати, – Діма помахав слідом родичам і замкнув хвіртку, – пішли Дейзі покупаємо.