Бізнес брата прогорів, і тепер він вимагає продажу батьківської квартири. А мамі пропонує переїхати до мене

Мій старший брат Євген завжди вважав себе розумнішим і кращим за інших. З чого в голові народилася і проросла ця думка, незрозуміло: ми з ним народилися в звичайній сім’ї. Батьки наші – трудяги, і нас вони так виховували.

Тому віра Женьки у золоту рибку – лише його проблема. Я це пояснюю собі простим небажанням багато працювати, щоб чогось досягти.

Коли я школяркою підробляла влітку в продуктовому магазині, щоб накопичити на перші крихітні золоті сережки, він, будучи студентом, виконував якісь сумнівні доручення всяких каламутних типів.

Звичайно, це нічим добрим не закінчилося.

– До армії підеш! Університет не для таких недалеких, як ти! Освіта – це привілей! Не хочеш вчитися, отже відслужиш, а потім – на завод! – лаявся батько.

– Як скажеш, – тільки криво посміхався мій братик.

З того часу минуло вже багато років. І чим Євген весь цей час тільки не займався – і машини ганяв, і якісь котеджі продавав, і навіть намагався якийсь концерт реперів у нашому місті організувати. Зрозуміло, що жодних бажаних мільйонів усі ці метання йому не принесли.

Батько наш пару років пішов з життя – далася взнаки важка робота. Я давно одружена, взяли з чоловіком іпотеку, мріємо про дачу. І, зрозуміло, весь цей час ми з мамою намагаємось врозумити Женьку, не опускаємо руки.

Остання ідея-фікс брата – якась торгівля. Зрозуміло, цей авантюрист взяв собі на думку, що там заробляють мільйони. Хтось, звісно, ​​і заробляє – із продуманою бізнес-моделлю, стратегією, інтенсивною роботою.

Але «давай купимо якусь нісенітницю і продамо її втридорога» – це не стратегія.

Коли брат звернувся до нас із чоловіком із проханням позичити грошей на бізнес, наша відповідь була негативною. Знаючи Женьку все життя, я б йому пробку від пляшки не довірила, не те що гроші.

Але, на жаль, кредити зараз отримати досить легко, і Євген зі своїм партнером таки знайшли гроші закупили якусь шалену кількість ковриків.

Через півроку після цього брат подзвонив і сказав:

– Оля, у мене проблеми. Підскачу ввечері на розмову!

– Ну, зрозуміло, проблеми, а що ще! – відповіла я, вже морально готуючись до майбутньої розмови.

Увечері Женя приїхав і одразу ввів нас у курс справи:

– Коротше, Олька, прогоріли ми з цими ковриками. Винні банку мільйон, а відсотки капають.

– Чому я не здивована? – усміхнулася я.

Чоловік стримано мовчав, хоч і йому було що сказати.

– Але ти не хмикай, послухай. Я все придумав. Загалом ми продаємо батьківську квартиру, я повертаю банку гроші, беру знову кредит і вкладаю в новий товар – там схема взагалі хороша! За рік гроші відпрацюю і купую мамі хату, – випалив брат і замовк, задоволений собою.

– Ти очманів, чи що? Просто заради інтересу – а де весь цей час мама повинна жити? – уточнила я.

– Як де? У вас, звісно. Я сам по кутках мотаюся, зі мною їй не можна, – не моргнувши оком, відповів Женя.

Я набрала більше повітря в легені, і, намагаючись зберігати спокій, відповіла:

– Не тобі читатиму нотації – у твої 45 років пізно вже. Але чи ти реально думав, що ми погодимося? Женя, ти вже зовсім збожеволів?!

– А чого? Ну, трохи з товаром помилились. Але зараз крутанем вдруге – усіх вас забезпечу! – Не заспокоювався цей горе-бізнесмен.

– Так, давай крокуй, бізнес чекає! – розлютилася я.

– Ну і добре! До мами прямо і піду!

– Так, а вона прямо розтане і погодиться! Ти їй 10 тисяч не можеш віддати, які два роки тому брав! Котися давай! – випроводила я братика за двері.

А мамі, звичайно, треба про всяк випадок пояснити. Але вона свого сина краще за мене знає – це її біль і важка ноша. Не хочеться говорити такі слова, але всі в нашій родині розуміють, що до Жені застосовна лише одна приказка: «Горбатого могила виправить!»