Батько з’явився в моєму житті через тридцять років і з дуже дивним проханням

Коли мені було лише п’ять років, мої батьки розлучилися. Точних причин та подробиць я не знаю. Але єдиний факт, який мені достовірно відомий, це те, що мій батько майже відразу зійшовся зі своєю новою дружиною.

Бабуся частенько говорила, що неможливо так швидко знову одружитися. Очевидно, натякаючи на те, що батько встигав погулювати під час шлюбу. Після розлучення батько зійшовся з жінкою на кілька років старшою за мою матір.

У тієї теж була донька, на пару років старша за мене. І, мабуть, щоб нічого не нагадувало їм про минуле життя, вони вирішили покинути наше місто. Власне після цього я батька і не бачила більше.

Ще кілька років він справно сплачував аліменти. Але згодом, мабуть, вони там вирішили, що нам з мамою гроші не такі вже й потрібні і виплати припинилися.

Мама на той час хотіла здаватися сильною та незалежною жінкою. Тому кілька разів сходивши до судових приставів і не отримавши жодної зрозумілої відповіді, крім: «ну спробуйте його самі пошукати» здалася і влаштувалась на другу роботу.

Не розповідатиму, як це непросто в нашій країні жінці одній виростити дитину. Думаю, що багато хто це собі уявляє, а хтось – так і зовсім випробував на своїй шкурі. Але, незважаючи на всі труднощі, ми впоралися.

Я теж намагалася мамі завжди допомагати. Вже, років із чотирнадцяти, влаштовувалася влітку на підробітки. Мама змогла дати мені гарне дитинство та гарну освіту. Я вважаю, що це гідний старт у моєму житті.

Пам’ятаю, що в підлітковому віці я чомусь надумала свого батька розшукати. Часом було прикро, що ось у когось тато є, а я не маю. У мене було кілька однокласниць у школі, у яких теж батьки були у розлученні, але у них були «недільні батьки».

Тати забирали дітей на вихідні, дарували подарунки на дні народження та новий рік. Іноді влаштовували дітям якісь спільні подорожі. Дехто намагався, так би мовити, відкупитись і часом задаровував своїх чад подарунками. От і я тоді подумала, що мені хотілося б зрідка зі своїм батьком спілкуватися. Я вважала, що вже доросла для того, щоб вирішити це питання самостійно.

Тоді я перерила всі мамині папери та документи. Думала, що зможу знайти якісь зачіпки. Довго випитувала інформацію у бабусі. Але всі спроби були марні. Я переживала це дуже тяжко. Але згодом змогла змиритися і подумала, що ймовірно це знак долі. Значить, і не треба нам з ним спілкуватися. Нині вже минуло тридцять два роки, як я не бачила свого батька.

Це ціле життя. За цей час я встигла вирости, здобути професію, влаштуватися на гарну роботу. Встигла зустріти хорошого чоловіка та полюбити його. І навіть народити трьох дітей!

У своєму віці я вже настільки звикла, що я не маю жодного тата, що вже й не треба. Мама так своє особисте життя налагодити не змогла. Зараз вона всю свою любов намагається віддавати моїм дітям, своїм онукам.

І ось, через таку кількість років, мені приходить повідомлення від невідомої мені жінки. Вона представилася і пояснила, що вона дочка тієї жінки, яка стала другою дружиною мого біологічного батька.

Виявляється, що батько кілька місяців тому мав інсульт і тепер йому потрібна тривала реабілітація і постійний догляд. Але вона написала мені не для того, щоб я батькові поспівчувала, а щоб забрала його до себе!

Їй, мовляв, ще стару матір доглядати, у якої теж не все гладко зі здоров’ям, а тут ще й вітчим. Тому вона вирішила, що буде справедливо нам старих поділити!

У мене був стан цілковитого шоку! Подібне марення мені б і в страшному сні не здалося. Поки я намагалася себе щипати і переконатися, що насправді такого точно зі мною бути не може, мені прийшло ще одне повідомлення, яке свідчило, що якщо я батька не заберу, то на мене подадуть до суду на виплату аліментів.

Незважаючи на всі моральні муки, у мене в той момент вистачило духу, щоб нічого не відповідати і заблокувати цю жінку. І ось уже кілька днів я живу із цією інформацією. І ні, батька мені не шкода. Це для мене зовсім чужа, стороння людина. Я навіть не пам’ятаю, як він виглядає.