Бабуся внучці квартиру подарувала, а та її на весілля кликати не вважає за потрібне

Не чекала від власної дочки такої черствості, чи навіть не знаю, як це правильно назвати. Невдячність там є, це однозначно, але не лише вона.

Дочка завжди була у бабусі улюбленою онукою, яку вона намагалася балувати щосили. І сиділа з нею, і грала, і подарунки дарувала, і на різні виступи її ходила.

Хоч я свекруху і не дуже люблю, але не можу не визнати, що бабуся з неї вийшла чудова. Мабуть, моя мама теж була б прекрасною бабусею, але про це дізнатися мені не судилося.

Свекруха завжди була на боці внучки, щоб не сталося. Вона її завжди прикривала, відстоювала її інтереси, захищала навіть від заслуженого покарання.

І дочка відповідала бабусі тим же, але рівно до того часу, поки не стала підлітком. Після цього вона вже просто сприймала бабусині старання як належне.

Дочка могла амити, щось не те ляпнути, а вибачитись тільки після того, як отримала від мене чи батька. Бабуся ніколи від неї нічого такого не вимагала.

Після закінчення школи дочка отримала від бабусі приголомшливий подарунок – свекруха купила онуці квартиру. Не віддала свою, а купила нову.

Виявилося, що свекруха цим питанням давно перейнялася. Вступила до пайового будівництва на свій страх і ризик, платила гроші, нікому нічого не кажучи, а потім, на повноліття внучки, вручила їй ключі від квартири.

У шоці були всі, бо це дуже дорогий подарунок, ніхто не міг і подумати, що свекруха вирішить так привітати улюблену онучку.

За тиждень доньку з бабусею з’їздили, оформили право власності і у вісімнадцять років вона стала володаркою особистої житлоплощі

Звичайно, з ремонтом там допомагали ми з чоловіком, але це вже зовсім інший порядок цифр, до того ж ми працюємо. Так що наш внесок хоч і є, але у свекрухи він більш вражаючий.

А якщо враховувати, що вона потім на всі свята дарувала внучці то новий диван, то пральну машину, то кухонний гарнітур, тут взагалі нема чого говорити.

Нині дочці вже двадцять п’ять років, вона давно живе у своїй квартирі, причому з нареченим, ось нещодавно визначились із датою весілля.

Ми морально були готові до такого повороту подій, адже вони й зустрічаються давно, і вік, який вже підходить для створення сім’ї та онуків, хочеться, якщо чесно.

Тож новина про те, що вони таки зібралися одружитися, нас порадувала. Ми з чоловіком вирішили взяти участь у підготовці до весілля.

Нам делегували пошук варіантів ресторану, де відзначатимемо, обговорення меню, різні дрібниці, які стосуються цієї частини свята.

Я хотіла замовити візитки, щоб спростити розсадку гостей, тож випросила у дочки список запрошених. І не відразу зрозуміла, що ж мене збиває з пантелику.

Тричі перечитала список, доки до мене не дійшло – у цьому списку немає імені бабусі. Я подумала, що дочка просто помилилася, не вписала, але вирішила уточнити.

– А, так, бабусю не хочу кликати. Та що їй тут робити? Буде плакати і сморкатися, дуже воно мені потрібне, – скривилася дочка.

Та яка різниця, чим бабуся займатиметься? По-перше, вона член сім’ї, по-друге, донька мусить бути їй вдячна. Що за зневага?

Я не вважаю свою свекруху святою, говорила вже, що ми з нею не надто ладнаємо. Але для внучки вона завжди хутром усередину виверталася, аби порадувати кровиночку.

А тепер ця кровиночка не вважає за потрібне запрошувати її на власне весілля! Я вважаю, що свекруха на це не заслужила. Як би я до неї не ставилася, але дочка робить зовсім неправильно.

Дочці я сказала, що або вона кличе бабусю, яка все життя допомагала і квартиру подарувала, або нас із батьком на цьому весіллі теж не буде.

– Не треба мені ставити умови, хто буде на моєму весіллі! – почала обурюватися дочка.

Я не ставлю умови. Я ставлю перед цим. Це ще чоловік не знає про вчинок доньки. Якщо вона схаменеться, то й не дізнається, а якщо не схаменеться, то впевнена, що чоловік мене підтримає.