Анна не думала, що колись зіткнеться з такою жадібністю від близьких людей. А вона ще думала, що в них така дружня сімʼя

Правильно кажуть: “не хочеш отримати зла, не роби добра”. Нікому ніколи. Жила на світі сім’я, чотири особи, батьки – Ігор та Ганна, і діти, і горя не знали. Все в них було в достатку, в нічому не мали потреби.

Не стало бабусі. Її квартиру почали здавати. Гроші накопичувалися. Діти росли слухняними, добре вчились.

У дочки у старших класах з’явився хлопець, як нареченого його ніхто не сприймав, але на другому курсі інституту дочка завагітніла і було ухвалено рішення одружитися. Молодята хотіли винаймати квартиру біля свого ВНЗ, але батьки вирішили, що це не має жодного сенсу. Вони продали бабусину квартиру, доклали гроші та купили дочці житло у новобудові.

Син посміювався: вже я точно не поспішатиму з весіллям, мені з батьками добре. Мама і попере, і попрасує. Краса! Та й не потрібні мені ваші гроші, я – чоловік. Сам зароблю собі на житло.

Так і жили до певного моменту. Поки в житті хлопця не з’явилася Христина і не звела його з розуму. Він, знаючи її не більше місяця, надумав одружитися. Інакше це зробить хтось інший, а без цієї дівчини йому життя не миле.

Батьки спочатку не сприйняли всерйоз цю заяву. Хлопчик закоханий, ясно, як білий день. Минеться.

Але сина не відпускало. Він марив Христиною і одруженням з нею. Щодня заводив розмову про те, де вони житимуть, погрожував кинути навчання та поїхати на інший кінець світу. Приїхав до сестри, поставив ультиматум: або вони дають йому велику суму, або з речами та дитиною на вихід.

І батькам пропонував посунутися: продати двушку і з’їхати в однокімнатну.

Анна, зрозумівши, що їхня сімʼя зіткнулася з проблемою, шукала допомоги у подруг. А ті твердять: хлопчик має рацію. Ти чужому синові вирішила квартирне питання, а свій власний маш на зйомному жити?

Ти чим думала, коли бабусину квартиру продавала? Треба було гроші навпіл розділити – частину доньці, а частину синові. А можна було й усе синові віддати, а про дочку хай чоловік дбає.

Анна думала, що її син жадібний. А жадібною назвали її. Ні, швидше, недалекоглядною. Вона всіх шкодувала, а не треба було нікого шкодувати. Ні доньку вагітну, ні її молодого чоловіка. Але не могла вона не простягнути руку допомоги. А тепер син погрожує порвати із сім’єю стосунки.

Йому 23 роки. Молодий ще й гарячий. Сьогодні Христина, завтра Марина, післязавтра ще хтось. На всіх квартир не напасешся.

Але думка про те, що зять усім забезпечений, почала гострити душу. Треба б із його батьками поговорити. Але розмова нічого не принесла. Її знову назвали жадібною. Запропонували із особистих накопичень сина підтримувати, а від них відстати. Вони взагалі цього весілля не хотіли. Ось новини…

Анна вимотана, вичавлена. Чому вона, жінка, має вирішувати проблеми молодих чоловіків? Не повинна. Нехай самі деруться до тих висот, які від неї вимагають.