– А я не з любові заміж іду, а з розрахунку. Не хочу, щоб моя дитина жила так, як жила я, і як ти жила, я теж не хочу: дочка вирішила вийти заміж за розрахунком, і я не можу це прийняти. Вона ж гробить своє майбутнє

Я, мабуть, якось неправильно виховувала свою дочку, коли вона вирішила вийти заміж за розрахунком. Не прагне сама якось пробиватися вгору, не добиватися разом із чоловіком, а прийти на все готове.

Можливо, це не найгірший варіант, навіщо зайвий раз собі життя ускладнювати, але тут питання ще в майбутньому зяті, а він людина дуже специфічна.

Оскільки він бізнесмен, начальник, то звик, що його слово останнє, а вказівки виконуються мало не в ту саму мить. Ще й крикнути може.

І це вони ще навіть не одружилися, а просто мешкають разом. Страшно подумати, що може статися у майбутньому. А дочка ще від початку у програшному становищі.

Але вона сама каже, що краще жити так, як вона, ніж так, як жила свого часу я. Мовляв, мені теж було важко, але ще й у злиднях, а вона так не хоче.

Я жила насправді небагато. Чоловік помер ще в 92-му році, я ще вагітна ходила. Важко було, дуже важко. Доводилося багато працювати, хапатися за будь-яку нагоду, аби вижити. Поки живі були батьки, було легше, а потім їх не стало і взагалі було незрозуміло, як жити.

Намагалася дати дочці все максимально, але мої можливості були сильно обмежені. Вона мене ніколи цим не дорікала донедавна.

Останніх років десять жили ми нормально. У розкоші купатися, звичайно, не доводилося, але одяг був хороший, їжа хороша і ситна, за квартиру вдавалося платити вчасно.

Дочка здобула вищу освіту, але влаштуватися за спеціальністю на нормальну зарплату не вийшло, пішла працювати в офіс. Хоча і там знання іноземної їй знадобилося.

Два роки тому у неї з’явився чоловік, до якого вона переїхала. Мене вона особливо у свої любовні справи не посвячувала, але говорила, що в них усе серйозно.

Я за доньку тішилася, вона стала краще виглядати, літала зі своїм чоловіком на курорти, брала від життя все, що не могла дати їй я і що вона сама собі дозволити не могла.

Мені здавалося, що дочка витягла щасливий квиток, але після знайомства з майбутнім зятем, я вже не була в цьому така впевнена.

У ньому нічого позитивного крім зовнішності та доходів не було. Мене покликали в гості, коли вони вирішили побратися, я вперше на нього подивилася наживо.

І мені не сподобалося те, що я побачила. Майбутній чоловік дочки, веде себе, як цар, з дочкою поводиться досить зневажливо, ніби вона кріпачка.

А та перед ним мало не на задніх лапках бігає, кожне його слово ловить. Мені майбутній зять не хамив, але спілкувався зверхньо. Для нього я не рівня.

І кохання я не побачила ні в одному, ні в іншому. Після тієї зустрічі спитала дочку, навіщо їй це потрібно, як вони з таким спілкуванням узагалі до весілля домовилися.

Дочка й сказала, що вона вагітна. Як тільки вагітність підтвердилася, їй наречений зробив пропозицію розписатися, а вона тільки рада.

Я намагалася їй пояснити, що це не той чоловік, який їй потрібен, він же її в гріш не ставить, кохання між ними немає, а тут ще й дитина. Все це погано пахне.

– А я не з любові заміж іду, а з розрахунку. Не хочу, щоб моя дитина жила так, як жила я, і як ти жила, я теж не хочу. Натомість працювати не доведеться і копійки рахувати не буду, – злісно кинула мені дочка і припинила розмову.

У мене досі серце болить, бо я не бачу жодних позитивних перспектив цього шлюбу. Весілля за тиждень, а в мене туди ноги не йдуть. Сама сподіваюся, що дочка передумає, але не вірю в те, що це можливо.

Занадто їй хочеться не працювати і жити красиво, але навряд чи вона розуміє, яку ціну за це з неї можуть вимагати. Дай Боже, щоб я помилялася, але надії на це мало.