19 років Ольга нічого не чула про свою доньку. Поки випадково не дізналася про існування внучки
Так вийшло, що Віра закінчила школу у день свого повноліття. Здобувши документ про середню освіту і прийшовши додому, Віра серйозно подивилася на маму.
— Все, мамо, я йду, — рішуче сказала Віра. — Починаю самостійне життя.
“Ось як! — здивувалася Ольга Володимирівна. — З дому вона йде. А втім… нехай іде на всі чотири сторони. Може, якщо її не буде, і я собі когось знайду. А я ще молода. Мені всього 37. Можу і про своє особисте життя подумати.»
Ольга Володимирівна розлучилася із чоловіком десять років тому. Після важкого розлучення та розміну квартири, вона з дочкою опинилася в однокімнатній квартирі на околиці міста, з маленькими аліментами та маленькою зарплатою бібліотекаря.
– І куди ж ти зібралася? — спитала Ольга Володимирівна.
“Яка тобі різниця, – подумала Віра, – куди я зібралася. Все знати тобі захочеться.”
— Не знаю, куди, — сказала Віра. — Для початку просто винайму кімнату і почну жити самостійно. А там буде видно.
— А з чого це раптом? — дивувалася мама.
— Чому це раптом? – відповіла Віра. — Просто настав час розпочинати самостійне життя. Сьогодні тільки чуєш, що дорослим дітям краще жити самостійно. Ну, ось я і буду самостійною. Може, щось і придумаю.
— То, може, спершу придумаєш, а потім підеш? – запропонувала Ольга Володимирівна.
«Ну, так, — подумала Віра. – Ми тут з тобою багато чого придумаємо, як же. Ні. Без тебе обійдусь. Своя голова на плечах є.
– Ні, мамо, – сказала Віра, – якщо я й придумаю щось, то тільки без тебе.
— А на що житимеш? — спитала Ольга Володимирівна.
— Працюватиму, — сказала Віра, — спочатку на простій якійсь роботі, а там буде видно.
— Ти ж маму не забувай, — сказала Ольга Володимирівна.
“Тебе забудеш, – подумала Віра.”
– Не забуду, – сказала Віра. — Ти дай мені тільки грошей на перший час. А я, як зароблю, то одразу тобі все й поверну.
— Звичайно, доню, — сказала Ольга Володимирівна і віддала їй усі свої заощадження.
Отак Віра і пішла з дому. Ольга Володимирівна залишилася сама.
Минуло 19 років. І за весь цей час Віра ніколи не спілкувалася з мамою. Ольга Володимирівна хотіла навіть почати її шукати, але… передумала.
«Якщо з нею щось трапилося, я цього не переживу, — думала вона, — а якщо в неї все добре, а вона мене просто забула, то нехай так і буде».
Одружитися Ользі Володимирівні так і не вийшло, але вона збиралася!
Рік тому вона познайомилася із Олегом Ярославовичем. Успішний бізнесмен, 60 років. Він познайомився із Ольгою Володимирівною, коли записувався до бібліотеки. Але записувався він туди не заради книжок, звісно. Просто він якось побачив на вулиці Ольгу Володимирівну і зацікавився нею.
«Гарна жінка, — подумав тоді Олег Ярославович, — і краса її якась… незвичайна, чи що.»
Олег Ярославович дізнався, що вона працює в бібліотеці, ось і вирішив записатися туди і познайомитися з нею.
Почали спілкуватися. І зрозуміли, що подобаються одне одному. Олег Ярославович зробив Ользі Володимирівні пропозицію.
Весілля вирішили справляти у колі близьких.
Ольга Володимирівна сказала, що з близьких має тільки дочку, яку давно не бачила. А Олег Ярославович сказав, що у нього з близьких теж лише дочка, яка мешкає в іншому місті. Їй уже вісімнадцять.
— Вона обіцяла, що обов’язково приїде нас привітати, — сказав Олег Ярославович. – До речі, теж збирається заміж. У неї весілля за місяць.
— Ну от і справимо наше з тобою весілля втрьох, — сказала Ольга Володимирівна. — А потім поїдемо до неї на весілля. Як звати доньку?
– Віра, – сказав Олег Ярославович, і показав її фото та відео у телефоні.
Ольга Володимирівна побачила на фото та на відео свою Віру. Ну, просто копія. Один в один. Навіть родимка під оком на тому самому місці. Така сама родимка була і в Ольги Володимирівни. І вік Віри на фото та на відео був такий самий, у якому її дочка пішла з дому.
Ольга Володимирівна розповіла Олегу Ярославовичу про цю схожість.
«Але ж Ольга Володимирівна справді схожа на мою Віру, — подумав Олег Ярославович. — Як же я цього одразу не помітив. І родимка у неї під оком у тому самому місці. Адже вона мені й сподобалася тому, що на Віру схожа.
Вони поїхали до Ольги Володимирівни додому, дивитись її сімейний альбом із фотографіями.
— Нічого не розумію, — говорив Олег Ярославович, гортаючи альбом із фотографіями, — якась фантастика.
І він розповів історію народження Віри.
— Ми тоді жили в іншому місті. Я вже тоді років з десять, як овдовів. Жили удвох із сином. І ось мій син закохався в якесь дівчисько, яке приїхало з столиці. Її звали Вірою. У них народилася донька, котру на честь мами назвали Вірою.
Вони не встигли побратися до народження доньки. А за день до весілля, вже після народження Віри… Вони залишили дитину на мене і… їхали на машині, а назустріч їм… Загалом, в один день обидвоє пішли… Я використав усі свої зв’язки, щоб Віра була зі мною. Але Віра знає, що я її дідусь. Коли Віра стала досить дорослою, я їй розповів.
– І Ви не намагалися знайти родичів Віри? — спитала Ольга Володимирівна після того, як заспокоїлася, дізнавшись усю правду про долю своєї дочки.
— Тоді я думав тільки про те, щоб Віра не опинилася в чужих руках, — сказав Олег Ярославович. — Було дуже багато охочих. Поки б я шукав її родичів, вона була б уже в якійсь іншій родині. Адже за законом я не мав на неї жодних прав. А коли Віра стала моєю, мені вже не було до цього. Було багато інших проблем, які потрібно було вирішувати.
«Він усе зробив правильно, – подумала Ольга Володимирівна. — Що б я могла зробити, якби дізналася? Нічого. І Віра опинилася б у чужій сім’ї, і я взагалі ніколи про неї не дізналася б. А тепер маю внучку. І скоро я її побачу.
Вони удвох зустрічали Віру в аеропорту. Віра здалеку помітила дідуся і радісно помахала рукою, але тільки-но підійшла до нього і побачила поряд з ним Ольгу Володимирівну, дуже розхвилювалась. Але виду не показала. Вона намагалася виглядати радісною.
“Де я бачила цю жінку? – подумала Віра. — Адже я її точно десь бачила.”
Тільки коли вони приїхали додому, Віра зважилася поставити своє запитання, яке не давало їй спокою всю дорогу, поки вони їхали.
— А ми не могли з вами раніше зустрічатись, Ольга Володимирівно? – запитала Віра. — Ваше обличчя… Ви мені когось нагадуєте, тільки не можу зрозуміти… кого.
— Ти маєш рацію, Віро, — сказала Ольга Володимирівна. – Я справді дуже схожа на твою маму, і немає нічого дивного, що я нагадую тобі її.
— Ви схожі на мою маму? – не зрозуміла Віра.
— Ось, глянь це, Віра, — сказав Олег Ярославович і дав Вірі сімейний альбом Ольги Володимирівни. — Я мало що можу розповісти тобі про твою маму. Тепер ти все дізнаєшся від своєї бабусі. А бабуся погортає інший альбом. І дізнається багато про тебе.
Олег Ярославович дістав із шафи свій сімейний альбом і дав її Ользі Володимирівні. Бабуся та онука весь вечір гортали альбоми, ставили один одному запитання та плакали.
Незабаром і Віра вийшла заміж. А за рік стала мамою. Доньку назвала Вірою.