Поскаржився другові на дружину, він порадив розлучитися. У результаті я втратив і дружину, і друга

Був у мене друг, з яким я спілкувався протягом дев’яти років. Ми познайомилися у спорт-барі, куди я любив заглядати ще з юності. Валерка теж захоплювався спортом, до того ж, нам подобалися мотоцикли і це теж нас об’єднало.

На момент нашого знайомства Валерій одружений не був, а ми з Люсею прожили вже близько року.

-Дружина чекає дитину, – похвалився я йому. – Син має народитися.

– Вітаю, – цілком щиро відповів мені Валерка і пішов у довгі розмови про те, як мені пощастило, що я зустрів ту єдину жінку, з якою проживу все життя. А ось йому трапляються одні гулени та акули.

Я був дуже гордий тим, що в мене чудова сім’я і навіть висловив надію, що Валері теж якось пощастить і він знайде своє щастя.

Вдруге ми зустрілися з Валеркою там і вже спілкувалися як старі знайомі. Поступово з’ясувалося, що ми обоє любимо рибалку, і це ще більше зблизило нас. Так у мене з’явився друг, який, як мені здавалося, був більше схожий навіть не на мого брата, а на моє друге “Я”, так сильно ми сходилися у поглядах на життя.

А ось Люсі він зовсім не сподобався і після того, як я познайомив їх, вона не почала приховувати від мене своєї думки.

– Дуже неприємний тип, слизький якийсь і надто продуманий. І ця солодка усмішка…

– Не вигадуй, – осадив я дружину, – нормальний він хлопець!

Загалом, із Валеркою ми міцно задружили. Часто їздили разом на рибалку, перебирали його мотоцикл (у мене машина). Просто зідзвонювалися. Жодних секретів один від одного не тримали. Він знав усе про мої стосунки з дружиною, я – про його подруг, яких він, до речі, міняв як рукавички.

Не знаю, що вплинуло на мене, криза середнього віку, свобода Валерія та його легке ставлення до життя чи ще щось, але я почав змінюватися.  Мені вже не подобалася Люся, яка розповніла після третіх пологів, та й молодшого сина я теж не дуже й хотів.

Я багато працював, тяг на собі всю сім’ю і дуже втомився. Звичайно, ми отримуємо якісь виплати на дітей, є у нас і пільги для багатодітної родини, але цього реально не вистачає. Як наслідок, між нами з дружиною почалися невдоволення, скандали та сварки. Додому більше йти не хотів.

Кому я міг поскаржитися на це? Звісно, ​​Валерику. І він завжди підтримував мене. Казав, що треба потерпіти, діти підростуть і буде простіше. Я чекав, але краще наші з Люсею стосунки не ставали. До речі, у неї до мене теж були претензії, адже я не міг проводити з нею час стільки, скільки вона хотіла.

І ось не так давно, я знову обговорив з Валерою мої сімейні проблеми, і він сказав мені, що терпіти довше немає сенсу.

– Розведися і не мучся, – була його порада. – Ви ще молоді і обидвоє зможете знайти собі когось іншого. Немає нічого гіршого, ніж усвідомити в старості, що прожив даремно з цією людиною. Поживіть якийсь час окремо. Так ви зможете зрозуміти наскільки ви потрібні один одному. Поїхали у липні на море? Зміниш обстановку, може охолонеш.

– Валера, ти просто психолог, – усміхнувся я, прийшов додому і сказав Люсі, що хочу розлучитися, а спочатку перевірити почуття розставанням.

Вона відреагувала спокійно:

– Добре, тільки спочатку йди, повечеряй.

Діти грали у своїй кімнаті, я спокійно їв, коли грюкнули вхідні двері. Я й не зрозумів спочатку, що Люся пішла з дому. А коли зателефонував їй, почув, що вона згодна, і нам треба пожити окремо.

– А діти? Ти чому не забрала дітей? – репетував я. – Ти що, вже зовсім?! Мені завтра на роботу!

-Ну, права та обов’язки у нас поки однакові! – розсміялася вона і відключила телефон.

Довелося відпрошуватись у начальства та пояснювати їм ситуацію. Мені дали тиждень власним коштом. Попросив допомоги у Валери, але він сказав, що ніколи не був нянькою і взагалі назвав мене недалеким за те, що я розлучився з дружиною.

– Ти ж сам сказав, щоб я розлучився! – закричав я.

– А у тебе що, своєї голови немає? – була його відповідь.

Люся все ж таки знайшлася, вона була у своєї матері. І дітей у мене забрала. А ще подала на розлучення. Сама. Валерка поїхав на море, а я ходжу порожньою квартирою і не знаю, що робити далі.