Друг чоловіка любить часто і довго у нас гостювати, а це сильно б’є по нашому бюджету. Тільки чоловік проблеми не бачить.

У мого чоловіка Роми є найкращий друг Захар. Дружать вони вже багато років, мало не з дитячого садка. І це незважаючи на те, що доля розкидала їх по різних містах. Раніше вони не так часто бачилися, а тепер Захар змінив роботу, і ледь не щомісяця його відправляють у відрядження до нашого міста.

І щоб заощадити гроші, які начальство дає йому на готель, Захар став зупинятися у нас. І спочатку я абсолютно не заперечувала проти цього.

Він людина приємна, весела, акуратна. Якщо треба – і посуд допоможе прибрати, і з дітьми нашими добре ладнає.

І чоловік у мене теж дуже радіє, коли друг приїжджає і живе у нас. Але, як то кажуть, гарненького помаленьку. Одна справа, коли до вас гість приїхав раз на півроку на кілька днів. І зовсім інша – коли у вашій оселі практично щомісяця тиждень чи два живе ще одна людина.

По-перше, це не дуже комфортно в плані якоїсь свободи, чи що. Наприклад, ну не буду ж я при чужому мужику ходити в халаті або в шортах і майці, як звикла це робити, коли вдома тільки чоловік і діти. По-друге, роботи по дому стає більше.

І по-третє, найголовніше, це досить-таки відчутно б’є по сімейному бюджету. Тому що продуктів тепер витрачається набагато більше. Та ще й Рома, коли Захар у гостях, постійно просить приготувати що-небудь незвичайне.

– Слухай, може ти той свій салат зі смаженими креветками й апельсинами зробиш? – просить він мене. – У нас усе-таки гості.

Або:

– Кохана, а приготуй сьогодні, будь ласка, стейки на вечерю! Захар їх дуже любить.

І повторюся, коли це разове явище, проблем немає. Але коли щодня я стала купувати якісь дорогі продукти, та ще й у більшій кількості, ніж зазвичай, це стало помітно.

– Слухай, – якось сказала я чоловікові. – Може, ти поговориш із Захаром, щоб він теж скидався на продукти? А то останнім часом його перебування у нас якось накладно виходить для нашої сім’ї.

– Марино, що ти таке кажеш! – обурився Рома. – Захар же наш гість! Він мій найкращий друг! Та щоб я зі свого друга гроші у власному будинку за їжу брав?! Та я ж себе поважати перестану! Як тобі взагалі таке в голову могло прийти?

– Як? – перепитала я. – Після того, як я порахувала наші витрати на їжу за місяць, так одразу й спало на думку. Ти ж сам у магазин не ходиш, от нічого й не помічаєш! А вчора я вам стейки готувала, і ви під них мало не ящик випили. Позавчора була паста з беконом і сиром. Минулого тижня форель солона.

– І що? – знизав плечима Рома.

– А то! – закричала я. – Що так не в кожному ресторані годують! Якщо Захара немає, тебе і котлети з макаронами влаштовують. А якщо він і продовжить так у нас жити, то ми взагалі самі макарони їстимемо й будемо.

– Ой, ну досить перебільшувати! – відмахнувся чоловік. – Не будь такою негостинною.

Загалом, він категорично відмовився будь-яким чином обговорювати це питання зі своїм другом. А мені самій заводити цю тему із Захаром було ніяково. Та й Рома заборонив мені про це говорити.

Тому я вирішила діяти інакше. Укотре, коли чоловік попросив у мене вишукану вечерю «тому що Захар дуже любить твою запечену качку», я поставила їм на стіл гречку із сосисками.

– Це що таке? – здивувався Рома.

– Вибач,коханий, – відповіла я. – Але наш бюджет на харчування цього місяця закінчився ще два тижні тому. Тому їжте, що дають.

– Мариночко, це все я винен, – несподівано вимовив Захар. – Стільки часу у вас живу, і навіть жодного разу не подумав про те, щоб продукти купити. Обіцяю завтра ж виправитися.

– Ти чого! – обурився Рома. – Ти ж гість, не треба!

Але друг відкинув усі його заперечення. Наступного дня ми із Захаром пішли в супермаркет, і він набрав там повний візок їжі, тисяч на пʼять. І все оплатив. І дуже сильно вибачався переді мною, що не додумався до цього раніше.

Загалом, я ситуацією задоволена. Щоправда, чоловік на мене ображений, мовляв, зганьбила його перед другом. Але я себе винуватою не вважаю і думаю, що вчинила правильно.