Заплатив за сватів у кафе, то на наступну зустріч вони друзів із собою привели

Як химерно влаштоване життя: виховуєш дитину, а потім вона виростає і приводить у дім нових родичів – рідню своєї обраниці. Мало того, що тестя з тещею доводиться терпіти, так тепер ось і свати з’явилися – треба з ними спілкуватися.

Ромка одружився рік тому. Зі своєю нареченою Світланою він познайомився в інституті, але вони вчилися на різних факультетах. Син у нас програміст, а невістка закінчила економічний факультет.

Молодята наші після весілля стали жити окремо – знімають квартиру. Ось це рішення я вітав. Нехай побут їхні стосунки на міцність перевірить, так і треба.

Так непомітно й рік пролетів. Напередодні річниці весілля син нам зателефонував і сказав, що є ідея зустрітися і відзначити цю подію в кафе вузьким колом: ми з дружиною, він зі Світланою та її батьки.

Дружина навіть зраділа, що підемо в кафе – вдома нічого готувати не доведеться.

Для зустрічі син вибрав ресторан, який був зручний усім нам, їхати не більше півгодини. Я з такої нагоди навіть за кермо не сів. Треба ж випити за здоров’я молодих і їхню першу велику дату.

Посиділи ми дуже добре. У ресторані готували грузинську кухню, а я шашлики дуже люблю. Усі наїлися, напилися, а коли прийшов час розплачуватися, я забрав папку з рахунком собі. Не буду ж я дітей змушувати платити! Та й за батьків Свєти заплачу, не розорюся. Такий був настрій.

Володимир, батько Свєти, начебто теж смикнувся за гаманцем, але, як мені здалося, з полегшенням видихнув, коли я оплатив рахунок.

Сума, звісно, вийшла кругла, але ж не щодня річницю весілля святкуємо. Вдома дружина навіть похвалила мене за таку щедрість.

А через три місяці молоді приїхали до нас якось у гості і прямо приголомшили новинами – Світлана вагітна!

Дружина, звісно, поплакала. Навіть я розчулився. Ну, Ромка заробляє пристойно, та й ми допоможемо. А народжувати треба, поки невістка молода, це правильно. У мене син з’явився, коли нам із дружиною взагалі по 21 році було!

А тут і сват зателефонував:

– Ну такі новини треба відзначити! Що думаєш? Давайте знову в тому ресторані, як і минулого разу? У суботу!

– Володимире, заперечень не маємо. Давайте зустрінемося! – відповів я.

Хоч батьки Свєти мені й не дуже симпатичні, але тепер доведеться спілкуватися – такі правила.

Коли ми приїхали на зустріч, там уже були син із невісткою. Цього разу я вирішив не пити – потім хлопців додому закину на машині.

Через десь через півгодини в ресторані з’явилися і свати, причому не самі.

– Усім привіт! Знайомтеся, це ось друг мій Микола з дружиною і сином, – сказав сват.

Друг Володимира виявився високим міцним чоловіком років 50-ти, його дружина була теж доволі великою, а син виглядав ровесником нашим дітям.

Чесно кажучи, я вважав таку поведінку сватів грубістю. Все-таки тут привід делікатний – діти про вагітність Свєти оголосили, а її батько ще й незнайомих людей притягнув. Ну, і відзначали б тоді своїм колом, чого нас кликати?

Тому й атмосфера була, звісно, вже не така, як минулого разу. Володимир із другом трохи випили, почали сміятися якимось своїм внутрішнім жартам, які нам усім не були зрозумілі. Коли прийшов час розраховуватися, я знову взяв першим папку з чеком, уважно все вивчив і поклав рівно ту суму, яку були винні ми з дружиною і діти.

Сват із другом продовжували баламутити, вдаючи, що не помічають рахунку. Офіціант хотів забрати папку, але я його зупинив і звернувся до свата:

– Володимире, тут ще вашої частки не вистачає!

– Як? У сенсі? Ти не весь рахунок закрив, чи що? Я думав, як минулого разу… – навіть розгубився сват.

– З чого б це? – здивувався я.

Посмішка зійшла з обличчя Миколи – мабуть, платити за свою сім’ю в нього не входило в плани.
За столом повисло незручне мовчання. Сваха сиділа вся червона, а Володимир пильно вивчав рахунок, рахуючи свої витрати за вечерю.

Ромка вже було поліз за гаманцем, але я його зупинив.

Зрештою сват нарешті додав суму, якої не вистачає, і ми всі встали з-за столу.

– Так, влаштував ти сцену… Міг би і закрити рахунок, я б тобі потім скинув на карту! Ти, мабуть, отримуєш рази в два більше за мене, а такий крихобор! – висловив мені сват на вулиці.

– Чого ж минулого разу на карту не скинув? Мовчиш? Так не ходи по ресторанах, якщо грошей не вистачає! – огризнувся я.

Я навіть радий, що так усе обернулося. Менше зі сватами бачитися будемо. Не люблю, коли мене за дурня тримають і намагаються використати!