Мама забороняла мені будувати особисте життя, а тепер постійно ставить у приклад мою сестру з чоловіком і дітьми

Часто кажуть, що батьки люблять дітей однаково. Але так тільки має бути. У реальності ж завжди зрозуміло, хто є улюбленцем мами й тата.

Наш батько пішов із сім’ї, коли мені було 14 років, а молодшій сестрі Ірі – 10. Історія банальна: він захопився своєю молодою колегою, два роки приховував роман від мами. А коли його нова пасія народила сина, ні секунди не думаючи, просто пішов у нову сім’ю.

Матері було, звісно, важко. Іринка взагалі тоді нічого не розуміла, а я намагалася маму підтримати в усьому.

Та вона про це прямо мені й говорила:

– Таня, я одна сім’ю не потягну. Давай-но після 9-го класу в коледж, а потім знайдемо тобі якийсь підробіток.

Мати навіювала мені, що всі юнацькі забави треба залишити на потім і повністю вкластися в навчання і майбутню кар’єру. Так я і їй допоможу сестру підняти, і сама на ноги встану.

Я вчилася цілодобово безперервно, не ходила на жодні дискотеки і в підсумку закінчила юридичний коледж із відзнакою. Потім вийшла на роботу в невелику фірму і вступила до інституту на вечірнє відділення.

На роботі в мене сталося перше кохання з колегою – моїм ровесником, але мати була непохитною: які стосунки, потрібно ще молодшу сестру на ноги поставити

І ось тепер, до сорока років я стала виконавчим директором великої консалтингової фірми, купила квартиру, їжджу відпочивати двічі на рік. Тільки от ні чоловіка, ні дітей у мене немає.

День народження у мене в середині січня, відразу після всіх зимових свят. Зазвичай я на роботі відзначаю пишніше, а вдома збираю тільки найближчих – маму і сестру з її чоловіком і дітьми.

А тут за кілька днів до вихідного, коли я чекала рідних у гості, зателефонувала мама:

– Ой, Таня, ти не ображайся, але ми до тебе в суботу не прийдемо!

– Що сталося? – здивувалася я.

– Та в Іринки і донька, і син засопливилися, поїду допомогти. Ось вічно як Сашко вийде після канікул у школу, притягне якусь інфекцію! – розповідала мама.

– Зачекай, ну раз у них там карантин фактично вдома, так і приїжджай до мене поспілкуватися. Я скучила, давно вже не бачилися – кілька місяців! – запропонувала я.

– Танюш, ну як я Іринку кину? Вона образиться. Із дітьми допомога потрібна. Ти ж знаєш, чоловік-то її, Сергій, весь час на роботі! – відповіла мама.

Я поклала слухавку і навіть не стала слухати новини про сім’ю сестри. Вона сама навіть не спромоглася зателефонувати, через маму передала відмову прийти!

І як так вийшло, що я витратила практично всю свою юність і молодість на навчання і роботу, на побудову кар’єри заради сім’ї, а тепер виявилася їм не потрібна?

Адже я мріяла про те, щоб ні мама, ні сестра ні в чому не мали потреби. У підсумку ні одна, ні друга не працює, обидві живуть собі на втіху, а я продовжую працювати як ломовий кінь!

Ба більше, половину витрат мами я так і продовжую оплачувати – сестра та її чоловік у цьому участі не беруть. Я плачу комуналку за нашу стару квартиру, привожу мамі продукти цілими сумками і фінансую всі її походи до лікарів.

Хіба після всього цього я не заслужила на краплю поваги від сестри і мами? Навіть на мій день народження не хочуть приїхати!

Мама фактично не дала мені шансу на нормальне особисте життя – коли я зустріла хорошого хлопця, тоді, бачте, був незручний час для неї та Іри.

А тепер вона мені в кожній телефонній розмові й під час особистої зустрічі в ніс тицяє сім’єю сестри й тим, що Ірка їй онуків подарувала! І якщо я починаю обурюватися, мама дивується – мовляв, хто ж мені не давав сім’ю-то завести? Адже років із 25-ти вона мені взагалі в житті нічого не вказує і ні до чого не примушує.

Але ж я вже звикла жити одна! Адже особисте спілкування – це така сама навичка, як усе інше в житті. А якщо в мене її немає, то звідки на рівному місці візьметься чоловік і діти?

Батьки не повинні перекладати тягар свого розставання на плечі дітей. Не я винна, що батько виявився таким гадом і кинув нас. Але мама в моїй особі знайшла вірного партнера і з задоволенням перевалила тягар турбот на мої тоді ще дитячі плечі. Це неправильно. І ось із цією образою я живу вже котрий рік, не можу її позбутися. А мати ще дров у це полум’я підкидає, звівши спілкування зі мною до мінімуму.