У мами принципи, а ми кінці з кінцями звести не можемо

Мама вирішила, що потрібно бути принциповою до кінця. А те, що це може бути кінець моєї сім’ї, їй начхати. Принципи ж важливіші, ніж допомогти доньці у важкій ситуації.

У нас із чоловіком зараз дуже непрості часи. Мені народжувати тижні за два, тобто, я в декреті, а чоловіка тиждень тому вибили з роботи. Тобто з грошима в сім’ї повний капець.

Живемо ми поки що на орендованій квартирі, бо свого житла поки що не купили, у чоловіка родичі живуть на іншому краю географії, а моя мама надто принципова людина. І поки ми з чоловіком працювали, знімати квартиру було легко, грошей вистачало. А що робити зараз, я гадки не маю.

Тиждень тому чоловік залишився без роботи. Причому вигнали його просто так, навіть не заплатили за останній місяць, хоча ми на ці гроші розраховували. Тобто ми зараз у дуже скрутному становищі, у нас стоїть питання, чим платити за квартиру.

З одного боку, деякі гроші в нас є. Але ми їх відкладали на купівлю всього необхідного для малюка. Поки що не купували нічого, бо я вважаю, що це погана прикмета. І якщо зараз ми віддамо їх за квартиру, то купувати ліжечко та візочок не буде на що.

До того ж стоїть велике питання, коли чоловік зможе влаштуватися на нормальну роботу. Хоч яку він уже зараз може знайти, але на такій роботі платять зазвичай сумні копійки. Як ми будемо на ці гроші жити? Платити за квартиру, утримувати дитину – усе це чималі витрати.

Опинившись у такій непростій ситуації я само собою згадала про маму. Вона у мене живе одна в трикімнатній квартирі, місця для тимчасового розміщення нашої сім’ї у неї вистачає.
Але бажання такого в мами немає. Точніше, у неї є принципова позиція, за якою вона вважає, що якщо вже я вийшла заміж, то тепер мої проблеми має вирішувати чоловік.

– Молода сім’я має жити окремо від батьків. Раз ви досить розумні, щоб одружитися і почати народжувати дітей, то будьте й настільки розумні, щоб їх ростити й утримувати власним коштом, – вважає моя мама.

У чомусь позиція правильна, я не заперечую, але бувають же й форс-мажорні обставини, ось як у нас зараз. Ми не просимо повісити нас собі на шию і тягнути десяток років. Але на кілька місяців прихистити нас у себе вона могла б. За цей час ми змогли б уже розібратися з ситуацією, що склалася.

Але мама стоїть на своєму – це наші проблеми, нам їх і вирішувати. А в нас ці проблеми зараз руйнують стосунки. Ми з чоловіком обидвоє на нервах, бо треба терміново щось вирішувати, а в нас із варіантами туго.

Чоловік пропонує тимчасово переїхати до його батьків. Так і з будинком проблем не буде, і роботу йому там знайти допоможуть. Але в мене немає бажання переїжджати, та ще в таку глухомань. Що я там буду робити після декрету? Або потім назад переїжджати через всю країну? Я до цього не готова.

– Мої батьки хоч якось намагаються допомогти зі своєї «глухомані», як ти висловлюєшся. А твоя мама тільки розумні поради роздає, що і як нам робити. Дуже вони допомагають, поради ці! – Психує чоловік. Я не можу не визнати, що в його словах є правда. Моя мама допомагає тільки порадою.
У мене сім’я розвалюється, мені народжувати за два тижні, суцільні нерви і сварки, дуже розмиті перспективи, а в мами принципи. І що молоді мають жити окремим будинком, і що якщо вийшла заміж, то нехай твої проблеми чоловік вирішує. Дуже зручні принципи.

Я не злопам’ятна, але це я запам’ятаю. Коли я в мами просила допомоги, а вона від мене відв’язалася різними замусоленими відмовками. І якщо її не хвилює доля онука, то й бачити його мамі ні до чого.