– Бачу я, як вам онука була цікава, навіть не спробували за неї боротися, – вякнула колишня невістка

Я дуже рада, що син розлучився зі Світланою. Шкода тільки, що вони встигли народити дитину, яка взагалі ні в чому не винна, але виросла з такою недалекою істеричкою, як моя колишня невістка.

Їхній шлюб одразу почався криво і навскіс. Двічі переносили дату весілля, бо постійно сварилися. Добре хоч не було банкету і всього іншого, а то грошей втратили б вагон.

Я взагалі думала, що шлюб не станеться, але все-таки син зробив дурість і вирішив піти до кінця. Мені втручатися не хотілося, але й не висловити свою думку я не могла.

Від моїх попереджень, що нічого доброго з такою істеричкою, а призвідницею скандалів була саме невістка, йому не світить, син відмахнувся, заявивши, що я нічого не розумію.  А я насправді нічого не розуміла. Дівчина ще до весілля продемонструвала свою неврівноваженість, нездатність іти на компроміси і слухати свого чоловіка.

Якби це сталося один раз, то тут ще були б варіанти якось виправдати все нервами, не тією фазою циклу і місячним календарем, але Світлана проробляла це цілих два рази, що вже схоже не діагноз.

Власне, мої думки дуже швидко знайшли своє підтвердження. Усі чотири роки шлюбу в сім’ї сина творилося чортзна-що, я взагалі здивована, що якимось дивним чином вони примудрилися народити дитину.

Мені здається, що саме це їхній шлюб і добило остаточно. Маленька дитина в сім’ї – це дуже складно навіть у нормальних сім’ях, а сім’ю сина такою назвати не виходило за всього бажання.

Коли онучці був рік, син остаточно посварився з дружиною. Або вона з ним, тут у кожного своя версія подій. Але факт у тому, що невістка з криками з’їхала до своїх батьків, забравши туди ж і дитину.

А далі почалося пекло з розлученням, аліментами і порядком спілкування з дитиною, тому що Свєта та її рідня всіма силами намагалися відбити в нас бажання і можливість спілкуватися з онукою.

Близько двох років і я, і син бодалися з неадекватністю колишньої невістки, поки вона взагалі не поїхала кудись із дитиною. Ми з ніг збилися бігати по опіках, приставах і оббивати поріг квартири невістки.

Просто опустилися руки, бо на все це витрачався не тільки час, а й купа нервів. Хоч би як було важко, але довелося визнати, що битву за дитину ми програли.

Я внучку не бачила понад десять років. Змирилася і навіть забула. Тим паче, що син вдруге одружився і порадував мене одразу двома онуками, якими я із задоволенням опікувалася.

Старша онука абсолютно раптово спливла, причому разом зі своєю мамою. Не знаю, де вони жили всі ці роки, та мені й без різниці, але ось заявилися. Це було дуже раптово. Онуку я просто не впізнала, а ось невістку бачити не горіла бажанням. Але на поріг пустила, щоправда, не далі коридору, бо обидві ці людини мені чужі.

Світлана закотила очі, зітхнула, а потім коротко виклала, навіщо сюди з’явилася. Дівчинка закінчила школу і вступає в наше місто, але мама не хоче, щоб дитина жила в гуртожитку.
Знімати їй квартиру ощадлива мама теж не хоче. Ось тут вона і згадала, що у дівчинки є бабуся. Привела до мене онуку знайомитися і домовлятися про проживання.

Я подивилася на абсолютно незнайому дівчину і сказала, що у мене тут не готель, щоб пускати на постій незнайомих людей, а ця дівчина однозначно мені незнайома.

Невістка випхала свою доньку за двері, але сама залишилася у квартирі. Почала мені висловлювати, що вона одна піднімала дитину, від нас допомоги ніякої не було, а тепер я смію говорити, що рідна онука мені чужа людина.

– А ти на мене голос не підвищуй! Коли я хотіла спілкуватися з онукою, ти зробила все, щоб цього не сталося, а тепер пожинай плоди своєї ж праці! – не стала мовчати я.

– Бачу я, як вам онука була цікава, навіть не спробували за неї боротися, – вякнула Світлана.

– Пішла геть із моєї квартири, – випхала я колишню невістку за двері.

Онука ні в чому не винна, розумію. Але стільки років втрачено, що вже не надолужиш. В очах дівчини я не побачила й бажання щось надолужувати. Там була тільки нудьга, їй навіть не було цікаво зі мною познайомитися.

У мене є два онуки, які виросли на моїх руках, інших онуків немає. Нехай Світлана звинувачує в цьому тільки себе. Хоча про що я, у неї вічно хтось інший винен.