Донька сама позбавила сина батька, а тепер не знає, що робити. Новий чоловік не горить бажанням виховувати пасинка

Дочка загнала себе, мене і дитину в дуже невигідне становище. Найбільше, звісно, шкода онука. Він живе при мені, хоча і батько, і мати є. Але хлопчик мало не сирота при живих батьках.

Після розлучення донька поводилася дуже негарно. Зять, звісно, теж не подарунок, сам до розлучення довів, спіймала його дружина на гаряченькому, прям як в анекдоті. Але від дитини він не відмовлявся, дочка сама йому руки відбила. Що не зустріч – скандал, мало не до виклику поліції.

Зять уже і мене просив із нею поговорити, і до суду погрожував звернутися, а що толку? Від моїх розмов доньці не жарко і не холодно. До суду зять так і не дійшов, а поліція, яку регулярно то дочка, то зять викликали, зробити нічого не могла, все вирішувалося через суд.

Зрештою зять здався, став перераховувати хороші аліменти, а бачитися із сином перестав. Дочка раділа, а мені хотілося настукати їй по голові. Ну яка ж дурепа! Сина залишила без батька. Чоловік-то зять, може, і ніякий був, але як батько – хороший, це не відняти. Але основне тут слово – був.

Жили дочка з онуком у мене. Квартира двокімнатна, онук ще маленький, місця всім вистачало. На лікарняних із дочкою по черзі сиділи, поки дитина в садок ходила. Зять хоч і платив хороші аліменти, але все одно вистачало впритик. Але як хлопчик до школи пішов, стало легше.

Донька теж зітхнула вільніше. Хворіти син став менше, став відповідальнішим і вже не вимагав стільки її часу. Знайшовся нарешті час і на себе. Не скажу, що до цього дочка себе прямо запустила, але все-таки особливо займатися особистим життям було ніколи.

А тут стала розквітати. Я не здивувалася, коли зрозуміла, що в доньки з’явився залицяльник. Вона ще молода, їй лише тридцять два роки на той момент було.

Виховання сина донька не закидала, але стала бігати на побачення, їхати на вихідні, дедалі частіше проводити час зі своїм чоловіком. Іноді вона і сина з собою брала, хоча мені ця ідея не подобалася. Ну а навіщо тягнути дитину до якогось невідомого дядька, який ще навіть не наречений?

Але ніби як онук і доньчин залицяльник непогано порозумілися. Принаймні, брати вона його з собою стала частіше. Було видно, що й онукові такі прогулянки теж подобаються. Все-таки для хлопчика дуже важливо, щоб у його житті був присутній батько. Але через брак його онук шукав опори в інших оточуючих чоловіках.

Коли дочка заявила, що її Гена освідчився їй, я відчула змішані емоції. Начебто і за доньку рада, але й за онука страшно. А з ним що? Але дочка мене поспішила заспокоїти. Казала, що син із Геннадієм чудово подружився, той теж до хлопчика тепло ставиться.

Дочка одразу до свого нареченого переїхала, а ось онука залишила в мене. Сказала, що у квартирі Гени треба ще ремонт зробити, а вже потім вона забере сина. Мені це здалося дивним, але що ж робити.

Ремонт зробили, весілля зіграли, а онук усе ще в мене. Цього разу молодятам захотілося трохи особистого часу, медовий місяць у них. Чим їм там могла завадити дитина, у двокімнатній-то квартирі, я не знаю. Але факт є – онук продовжував жити в мене.

Потім знаходили ще якісь відмовки, які й донині б, напевно, вигадували для моїх вух, але я притиснула доньку до стіни і зажадала пояснень. Це що за справи такі – мати поскакала заміж, живе з новим чоловіком, а дитину скинула, як непотрібний мотлох? Так не піде.

Донька поюлила, а потім зізналася, що Гена не горить бажанням виховувати її сина від першого шлюбу. Ладнають-то вони непогано, але постійно з ним жити чоловік не хоче. До того ж він сподівається, що скоро в них підуть свої діти, а квартира не гумова.

Я була обурена. Це як так? Гена знав, кого заміж кличе, що дитина в неї маленька, а тепер жити з пасинком не хоче. А куди вона його діне? Так онук і буде зі мною при живих батьках жити?
У колишнього зятя своя сім’я, свої діти, хлопчика він уже давно не бачив. Дочка при чоловікові, який не хоче жити з пасинком. Краса!

Донька ховає очі, каже, що придумає, як чоловіка вмовити, але треба трохи почекати. Почекати-то не проблема, та тільки сумніваюся я, що їй вдасться переконати чоловіка. Він її вже прогнув, раз вона все ще з ним живе. Навіщо мужику чужа дитина, коли свої можуть бути.

Онука шкода – сил немає. Він же все прекрасно бачить і розуміє. Батька він пам’ятає вже не дуже добре, а ось за мамою сумує сильно. Дочка ж сама себе загнала в таку ситуацію. Тепер от невідомо, як розсьорбувати.

Якщо вона народить ще дітей, то старший відійде на другий, а там і на третій план. Мені онук не в тягар поки що, але і я не молодшаю, і самому онукові хочеться жити з мамою, а не з бабусею.