Молодий чоловік мене зраджує, але я в усьому звинувачую себе

Мені 36 років. Незаміжня, дітей немає. Рік тому на роботі я завела роман із 20-річним хлопцем.

Я спочатку розуміла, що жодних перспектив на подальше життя у мене з Юрою не буде, але дуже вже він мені сподобався! Молодий, красивий, накачений – просто цукерка, а не хлопець!

У нього я – перша дівчина, як він мені сам сказав. Я дуже за нього переживала, що він у мене закохається, а коли ми розлучимося, для нього це буде дуже важко. Тому одразу позначила межі.

– Ми з тобою тільки розважаємося, – сказала я йому. – Може зустрінемося кілька місяців, та й розбіжимося.

– Як скажеш, – відповів він.

І він справді сприйняв мої слова всерйоз. Але наші стосунки затягнулися. І ось минуло три місяці, як я дізнаюся, що він паралельно зі мною спить з іншою дівчиною.

– Навіщо? – запитала я його. – Ти її кохаєш?

– Та ні, – відповів Юра. – Ну ти ж сама сказала, що в нас із тобою несерйозно, то навіщо ж зберігати вірність?

Не можу сказати, що тоді мене це дуже сильно зачепило, але все ж… Адже він мені подобається! Заспокоювала себе тільки тим, що дійсно сама сказала, що в нас несерйозні стосунки.

Проте ми з Юрою продовжували зустрічатися, а цієї дівчини на нашому горизонті більше не було. Ми з ним багато розмовляли про наші стосунки, з’ясували, що не тільки він мені, а й я йому подобаюся.
І якось так вийшло, що я почала ставитися до наших стосунків серйозно. Думала, що й у Юри так само.

Але раптом ще за кілька місяців виявляю ту саму дівчину в нас на роботі, та не деінде, а в моєму відділі, де я працюю заступником.

– А ти що тут робиш? – запитую я.

– Як що? Працюю, – кліпаючи очима з нарощеними віями, відповідає вона.

– А як ти взагалі тут опинилася? – продовжую допит я.

– Так мене Юра влаштував, – заявляє вона.

Я – до нього.

– Навіщо? Як? Чому?

– А що ти кипишуєш? – здивувався Юра. – Сама ж казала, що нам потрібні співробітники. Ось я і вирішив допомогти рідному колективу. А що не так-то?

Та для мене все не так! Як можна наближати до себе, та й до мене жінку, з якою він мені зраджував? Та в мене це в голові не вкладається!

Але тоді я його пробачила. Подумала, що він не хотів нічого поганого, а просто недосвідчений у таких справах. Тоді я проковтнула цю образу, і ми не посварилися. Продовжували зустрічатися, як колись. І все в нас було чудово!

Ми гуляли, на вихідні їздили відпочивати за місто, багато часу проводили в мене вдома. А через півроку Юра взагалі до мене переїхав, і ми стали жити як цивільні чоловік і дружина.

Але все-таки мене терзали сумніви. Після того випадку з дівчиною я перестала йому довіряти. Ні, в душі я продовжую розуміти, що рано чи пізно у нас із ним усе закінчиться.

А якщо не закінчиться, то як буде далі? Зараз мені 36, а йому тільки 20. За 10 років мені буде вже 46, я буду дорослою пані, а він буде молодим 30-річним чоловіком, сповненим сил. І, розуміючи це, я продовжую «накручувати» свого хлопця.

– Ти, звісно, чудовий, ми з тобою обидва чудові, я тебе кохаю, але майбутнього в нас немає, – тверджу йому я, як заведена.

Але він, схоже, справді почав у мене закохуватися. Навіть якось запитав:

– А що ти скажеш, якщо я офіційно зроблю тобі пропозицію?

– Звісно – ні! – різко відповіла я.

Не знаю, засмутився Юра через це чи ні, принаймні виду не подав. Ну і в нас усе продовжилося, як і раніше. Ніяких коханок більше не спливало, і в нас у принципі не було приводів для сварок. Але ось кілька місяців тому ми раптом почали сваритися. Але не через особисте життя, а через роботу.

Я спочатку не надала цьому особливого значення. Подумала, що всі сваряться, а в нас якраз підійшов такий час, що цукерково-букетний період минув і почалося притирання.

Але одного чудового дня ми посварилися так, що Юра не прийшов додому. Перед цим сказав, що дуже злий на мене, тому хоче якийсь час побути один.

Я тоді теж була на нього зла, тому не стала вмовляти. Але вранці мені приходить від нього повідомлення: «Я хочу з тобою розлучитися і приїду за речами».
Коли він приїхав, я зі сльозами стала його розпитувати:

– Та що таке сталося? Все ж нормально було! Ну подумаєш – посварилися через роботу, це ж не привід для розставання.

– Ти не розумієш, – відповів він. – Мені вже давно з тобою некомфортно. А скандали ці на роботі – це тільки привід.

– Ну ось воно і сталося, – подумала я.

А на що розраховувала? Сама в усьому винна! Я відпустила Юру і намагалася всіма силами пережити наше розставання. На роботі намагалася бачитися з ним якомога рідше.

Але на цьому наша історія не закінчилася. Через два дні Юра прийшов до мене і став просити вибачення.

– Ми з тобою тоді так сильно посварилися, – мало не плакав він, – що я вирішив, що ми все одно розлучимося. Ну і поїхав до іншої дівчини і провів ніч у неї. Тепер-то я розумію, що був не правий. Якщо можеш, то пробач мене!

І я знову пробачила. І знову в нас усе добре. Але чи надовго? Мені здається, що я сама винна, що спочатку позначила наші стосунки як несерйозні і Юрі це вселила.

Але ж у принципі у свої 36 років я могла б йому дитину народити, і тоді в нас була б повноцінна сім’я.

Але тепер, напевно, вже пізно про це думати. У нього до мене немає серйозності, а у мене до нього немає довіри. А як без довіри сім’ю будувати? І так, я продовжую підозрювати, що Юра мені знову зраджує, тільки нічого не говорить, а я й не катую його. У тому, що наші стосунки склалися такими, я відчуваю тільки свою провину.