Колишній чоловік замість аліментів приносить дитині б/в речі, мариновані огірки і гарбузове варення з дачі

Не можна сказати, що з чоловіком Вітькою ми розлучилися мирно. Намагалися і майно ділити, хоча майже нічого й не нажили. Та й просто лаялися, минуле згадували. Мені ж хотілося якомога швидше всі неприємності залишити в минулому.

– На аліменти подала, – з презирством вимовив Віктор, коли забирав із моєї квартири свої останні речі, – останню шкуру здерти хочеш.

– Ніхто з тебе ніяких шкур не здирає, – спокійно відповіла я, – квартира мені дісталася від тата, всю техніку, що купили ми в шлюбі, ти забираєш собі.

Я, справді, не розуміла, де і що я мала ще віддати колишньому чоловікові. Квартиру батьківську чи що?

– Ага, не здираєш, – ображено промовив Віктор, – аліменти-то тепер цілу чверть зарплати забирати будуть. Можеш коханця собі завести молодого.

Посміялася я, звичайно, щодо молодого коханця. Невже ціла чверть в очах мого колишнього це так багато? Вітя кивнув, звісно, мовляв, багато.

– А тобі залишається… мало? – уточнила я.

– Мало, – кивнув колишній чоловік.

Хотілося мені поіронізувати на цю тему, мовляв, як так виходить, що одна чверть зарплати це багато. А цілих три чверті зарплати – це мало. Але не стала вступати в суперечки з колишнім. Хотілося вже розбігтися і не робити один одному нерви.

– Ти ж розумієш, що гроші не мені, а Свєтці, твоїй доньці, – вимовила я втомлено, – ти ж не відмовляєшся їй допомагати?

– Звичайно ні, для доньки мені нічого не шкода, – пробурмотів Віктор, – готовий і одягати, і годувати, і розважати.

Я сказала, що готова на такий варіант. Якщо допомога буде гідною і регулярною, то виконавчий лист до приставів не понесу. Вітька порадів і втік скоріше. Навіть із донькою забув попрощатися.

А ось через тиждень пішов перший «ешелон» батьківської допомоги. Нашій шестирічній Світлані тато звідкись приніс старі поїльники, дитячі пляшечки та комбінезон.

– Що це? – з подивом запитала я, витягаючи з пакета брязкальце.

– Дитячі речі від моєї сестри, – з гордістю промовив Віктор, – ти там поколупайся, може щось корисне знайдеш. Сенс купувати, якщо добро пропадає?

Відмовилася я забирати все це неподобство. Надаю перевагу не захаращуватися, а навпаки – позбуватися зайвого. Сказала я Віктору, що буду розгрібати старі речі Свєти і цілком можу сама поділитися тим, із чого вона виросла.

Колишній чоловік ображено надув губи, схопив пакети і сказав, що я «зажралася». Однак незабаром настав новий етап допомоги. Від своєї матері Віктор приніс заготовки.

Тут були мариновані огірки з перчиком, лечо, консервовані патисони і варення з гарбуза – загалом усе те, що Свєта не любить.

– Ось! – Віктор із гордістю виставив усю цю «пишність» на стіл. – Обіцяв годувати доньку, тепер виконую. Татко на вітер слів не кидає.

– Знаєш що, Вітя, – з натиском промовила я, заштовхуючи банки в його сумку назад, – можливо, ти краще грошима вирішуватимеш питання з утриманням дитини?

– Грошима, – ображено хмикнув колишній, – тобто все-таки нажитися хочеш.

– Ні, – терпляче відповіла я, – на твоїх копійках не наживешся. Просто Свєта все це не їсть. Та й не дуже корисно їсти мариновану консервацію дитині.

Образився Вітя ще сильніше. Надув щоки і сказав, що я занадто балую нашу доньку. А він не мільйонер, знаєте, щоб креветками і чорну ікру їй подавати.

– Не треба ніякої ікри. І креветок, Боже упаси, не треба,- терпляче стала пояснювати я, – принось овочі свіжі, фрукти, м’ясо, рибу, молоко.

У цей момент Вітя примружив очі і засміявся. Сказав він, що знає – рибою, м’ясом і фруктами зібралася я коханця годувати. А він такого не потерпить.

Набридло мені слухати всі ці дурниці, сказала я колишньому, що завтра ж понесу виконавчий лист приставам. На що він неприємно розреготався.

– Не отримаєш ти нічого! – уїдливо промовив Віктор. – Звільняюся я, тепер офіційного заробітку в мене немає.

Пішов він від мене задоволений і всякий мотлох мені більше не носив. Утім, грошей теж не давав. От тільки забув він про те, що машина, яку йому батько подарував, на нього ж і оформлена. Тому через три місяці відсутності надходжень від недбайливого татуся, пристави винесли постанову про арешт джипа.

Ось тут і попався чоловічок мій колишній. Ще й батько його дізнався, що ховається синочок від чоловічих обов’язків. Зажадав усе виплатити мені під загрозою виселення зі своєї квартири.

Тепер живемо ми зі Свєткою добре. Я нормально заробляю, а від Вітьки прожитковий мінімум на дитину регулярно надходить. Поговорює тепер колишній чоловік, що хоче на офіційну роботу влаштуватися. Розуміє, що не зможе від відповідальності нескінченно бігати.