Брат продав квартиру, а поки будується будинок, жити з сім’єю збирався в мене. – Це ж квартира і моїх батьків, що ти нас гониш!

Женя, мій брат, чи то дуже простий, чи то навпаки, занадто кручений. Він продав свою квартиру і вклався в пайове будівництво. А на час, поки їхній будинок зводять, вирішив, що може пожити в мене разом зі своєю сім’єю. А сім’я, між іншим, складається з брата, його дружини та двох дітей.

Аргумент, яким користується брат, простий, як стілець – квартира, в якій я зараз живу, належала нашим батькам, ми в ній виросли. Тому брат по праву вважає її і своєю теж. Але є один нюанс – крім дитячих спогадів його з цією квартирою взагалі нічого не пов’язує. За документами вона належить мені, і батьки вирішили так не з бухти-барахти.

Татові від його батьків у спадок дісталася чотирикімнатна квартира. Ми в ній жили, скільки я себе пам’ятаю. Часто батьки говорили, що ось ми з братом виростемо, вони квартиру продадуть, щоб кожен міг купити собі окрему житлоплощу. Але вийшло за підсумком інакше.

Поки я довчалася в школі, брат уже закінчував університет. Батьки тоді забрали до себе бабусю, тому що вона одна вже жити не могла за станом здоров’я. У бабусі була квартира, куди напросився жити брат. Потім цю квартиру на брата й переписали.

Тільки жити одному в нього теж виходило якось погано. Він збирав борги по комуналці, які потім гасили батьки. А одного разу через свою тупість влаштував там пожежу, після якої братові довелося переїжджати назад до нас, а батькам розщедрюватися на новий ремонт.

Тоді з братом провели бесіду, що занадто дорого батькам ця квартира встає. Тому Женю поставили перед фактом – батьки ремонтують і облаштовують бабусину квартиру, а сам Женя потім не має жодних претензій щодо батьківської квартири.

Звісно, брату було вигідніше отримати повністю облаштовану квартиру зараз, ніж чекати, коли батьки вирішать продавати квартиру. Поки я навчаюся в університеті, а потім шукаю роботу явно ніяких продажів не буде. Батьки б чекали, коли я встану на ноги, і тільки потім стали б щось вирішувати з нерухомістю. А тут у Жені вже був готовий варіант.

Ремонт у квартирі брата довелося робити з нуля, тому що пожежа квартиру сильно попсувала. Обдирали квартиру до бетону. Батьки вклали в її ремонт усю наявну заначку, а на купівлю меблів техніки брали кредит. Але упакували брата по повній, вийшла цукерка, а не квартира.

Зробивши братові такий шикарний подарунок, тато подумав-подумав і вирішив офіційно переписати половину квартири на мене одразу, а собі і мамі оформив по одній четвертій. Виходило, що я отримала свою частку, а потім ми з братом на загальних підставах будемо успадковувати за батьками. Женя ніяк не обурювався, що йому там якісь абстрактні частки, коли є цілком реальна квартира просто зараз.

За кілька років, коли я вже закінчувала виш, брат став випрошувати у батьків допомогти йому з машиною. Просто без неї життя було не миле. Батьки збирали на дачу, але подумали і вирішили, що треба допомогти синові. Йому додали на машину, але з умовою, що це в рахунок його частки спадщини в татовій частці квартири. Брат погодився, не роздумуючи. А тато відписав свою частину на мене.

Батьків не стало чотири роки тому. Я тоді запропонувала Жені викупити решту частки квартири, яку він успадкував від мами. Брат тоді збирався одружитися, тому прийняв мою пропозицію з радістю, гроші зайвими не будуть. А я взяла кредит, виплатила йому частку, і стала єдиною власницею квартири.

Усіх влаштовував отриманий розклад. Брат отримав собі бабусину двушку з ремонтом і меблями, купив за допомогою батьків машину, плюс я йому гроші віддала за його частку. Я ж отримала у своє розпорядження чотирикімнатну квартиру. Усе чесно, як мені здається.

Брат теж так думав, поки за нього не стала думати його дружина. А тій здалося все це неправильним. Чому це в них лише двокімнатна, а в мене аж чотирикімнатна? Брат теж став обурюватися, доводилося регулярно нагадувати, чому так вийшло. На якийсь час брата відпускало, хоча його дружина дуже була цим незадоволена.

Нещодавно Женя вирішив, що вони хочуть жити в приватному будинку. Продав квартиру, взяв кредит і вклався в будівництво. А з усіма пожитками, дружиною і дітьми заявився до мене на поріг.

Я-то не проти допомогти братові, звісно, але можна було й узгодити цей момент. До того ж ми не ладнаємо з його дружиною, а тут доведеться з нею невизначений термін жити під одним дахом. Що мене зовсім не тішило. Та й двоє дітей у квартирі – те ще задоволення. А будинок можуть будувати і рік, і два.

Мене вистачило на три тижні. Потім я просто зрозуміла, що не можу більше перебувати у власній квартирі. Діти верещать і бігають, на кухні гримить дружина брата, а із залу кричить телевізор. І так постійно. Ніяких нервів не вистачить.

Сказала братові, що в нього є два тижні, щоб з’їхати. Він так взявся розповідати, що не може зняти