Донька мириться з роллю запасного аеродрому і вірить, що колись її чоловік розійдеться з дружиною і одружиться з нею

Не знаю, де я так примудрилася нагрішити, щоб тепер дивитися, як власна донька ламає своє життя. Треба ж – зв’язалася з одруженим мужиком, який їй уже четвертий рік по вухах їздить, що ось донька підросте, він з дружиною розлучиться, тоді вони й одружаться, все буде, як у людей. А моя Саша вірить йому, захищає.

Саші зараз двадцять сім років, молода красива дівчина. Є своя квартира, є робота, тільки з кавалерами все не щастить. Вона надто в мене м’яка й довірлива, від чого й страждає постійно. Не знаю, чим вона притягує різноманітних пройдисвітів, але немов медом їм у доньки намазано.

Перше її велике кохання сталося вже в університеті. Хлопчик був звідкись із глибинки, став залицятися. Робив він це красиво. І вірші їй читав, і на гітарі грав, і дивився із захопленням. Саша просто розпливалася під його поглядом.

Мені ж її молодий чоловік не подобався. Навіть не тим, що він приїжджий, це якраз не проблема. А ось відчувалося в ньому друге дно. Іноді в очах щось таке в нього миготіло, коли він думав, що на нього не дивляться, що ставало неприємно. Але доньці я нічого не говорила, тільки просила бути обережнішою, адже чужа душа – темний ліс.

А потім цьому молодому чоловікові підвернулася вигідніша партія, він Сашу і кинув. А потім я дізналася, що він у неї ще й грошей позичив. Ну звідки у двадцятирічної дівчини могли бути гроші? З нашої з батьком заначки витягла, ми з чоловіком тоді на нову машину йому тоді збирали.

Виявилося, що їй її молодий чоловік придумав жалісливу історію, про хвору маму, яку нема на що лікувати. Ну наша чуйна Саша і вирішила допомогти. Нам нічого не стала говорити, сподівалася, що встигне гроші на місце повернути, поки ми не схопилися. А кавалер узяв гроші, наплів з три короби, після чого донька і дізналася, що він за іншою дівицею залицяється. Той навіть відпиратися не став. Гроші, звісно, він не повернув, бо в нас не було ні розписки, ні іншого документа.

Ми на доньку не лаялися. Це б нічого не змінило, а вона й сама все чудово розуміла. Стан у неї й так був пригнічений, то навіщо добивати власну дитину зайвими скандалами. Після того випадку Саша якось від усіх закрилася, навіть від мене.

Про те, що в неї зав’язався новий роман, я дізналася далеко не відразу. Донька вже не жила з нами, пояснюючи, що від її квартири ближче до роботи, а ми не наполягали, все-таки їй уже не п’ятнадцять років. У нас вона з’являлася нечасто.

Але все-таки в одну із зустрічей я помітила, що вона майже весь час із кимось листується в телефоні, водночас по обличчю в неї блукала усмішка. Стала обережно розпитувати, і дочка не замикалася, розповіла, що в неї зав’язалися стосунки з чоловіком.

Чоловік був старший років на п’ять, сам не місцевий, приїжджає в тривалі відрядження. Мені це відразу не сподобалося, я запідозрила, що коханець дочки грає на два фронти. Як з’ясувалося пізніше, так воно й було, але на той момент донька переконувала, що просто поки тут на місці він не може знайти нормальну роботу, а сидіти на шиї в дівчини йому не дозволяє виховання.

Начебто все правильно – чоловік не повинен висіти на шиї у жінки, та й решта історії виглядала правдоподібно, але мені все одно було не по собі. І виявилося, що не дарма.

Через якийсь час у руках Саші опинився паспорт її чоловіка. Він забув викласти його з кишені куртки, яку кинув у кошик із білизною, а я привчила доньку перевіряти всі кишені перед пранням. У паспорті стояв штамп про те, що чоловік одружений і є батьком.

Саша приїхала до нас, поділилася зі мною відкриттям. На ній обличчя не було, а я не знала, що говорити. Усе очевидно – мужик просто знайшов, де йому буде зручно. А що? Квартиру знімати не треба, готувати й прати самому не треба, та й ночами не самотньо. Наобіцяти ж можна з три короби.

Я думала, що донька закінчить стосунки, адже ходити в коханках принизливо. До того ж їй брехали, що само по собі огидно. Я ні хвилини не сумнівалася, що Саша прийме правильне рішення, але вона вчинила інакше.

Повелася на розповіді про те, що не розлучається мужик тільки через дитину, а з дружиною давно стосунків немає ніяких. Дочка буде сильно переживати, а цього їй не потрібно, нібито в дитини слабке здоров’я, і зайвий стрес може сильно його похитнути. Тому він чекає, коли дочка трохи підросте, зміцніє, а потім уже зможе розлучитися і повести під вінець Сашу.

По-моєму такі відмазки старі як світ. Як у них хтось ще примудряється вірити? Але Саша вірить і чекає. Знає, що він їздить до дружини, але все одно раз по раз приймає його. Дочка ж каже, що дружина про неї знає. Ще краще.

Я і по-хорошому з нею намагалася розмовляти, і сварилася, і доводила, що поводиться вона, як недалека. Саша стоїть на своєму – заради свого щастя вона готова потерпіти. Четвертий рік стосунків, у неї тільки і є, що статус коханки, обіцянки і локшина на вухах.