Невістка вигнала моїх літніх батьків із дому, коли брат помер. Тепер вони живуть практично на вулиці

У моїх батьків двоє дітей – я і мій старший брат Артем. І якщо в дитинстві я була улюбленою молодшенькою, то пізніше брат став для батьків значно ближчим.

Річ у тім, що, закінчивши школу, я поїхала вступати до столиці. А коли закінчила навчання, там же знайшла роботу, а потім і заміж вийшла.

Звісно, до міста дитинства я приїжджала досить рідко. Раз на рік-два. Натомість старший брат залишився в рідному місті й постійно приїжджав до батьків, допомагав їм.

Артем одружився досить рано. Що гріха приховувати,  через вагітність дівчини. І, хоча кохання та взаєморозуміння з дружиною не було, досить довго, років десять, не йшов від неї заради сина.

Ну а потім сталося те, чого й варто було очікувати – брат закохався. Та так, що був готовий бігти за коханою хоч на край світу. Його обраницю звали Анна. Вона розповідала всім, що походить із давнього польського аристократичного роду, справжня «шляхта». Красива, молода, знає собі ціну, але страшенно зарозуміла і зарозуміла.

Артем одразу потрапив під каблучок. Швидко розлучився, одружився з коханою, зробив гарну кар’єру, щоб ні в чому не відмовляти своїй принцесі. Балував її і кохав до нестями.

Жили брат із новою дружиною в трикімнатній квартирі. Новий будинок, гарний район. Тільки от «аристократка» мріяла жити в престижному котеджному селищі за містом. Навіть будинок із великою ділянкою, який там продавався, уже пригледіла. Ну й почала за звичкою вимагати від брата його купити.

Артем, звісно, заробляв добре. Але на таку дорогу забаганку дружини, на жаль, у нього грошей не вистачало. Навіть з урахуванням продажу квартири, обох машин і кредиту в банку.

Мої батьки якраз майже одночасно вийшли на пенсію. А Артем, напевно з подачі своєї дружини, став умовляти батьків продати їхню квартиру і дачу, а самим переїхати жити в їхній новий будинок.

Вмовляв їх довго. Мовляв, свіже повітря, природа. Будинок збираються купити великий, усім місця вистачить. Та й узагалі – мама з татом уже не працюють, у місто їздити щодня не доведеться. А коли онуки підуть, будуть постійно під бабусиним і дідусевим наглядом.

Від самого початку я була категорично проти цієї ідеї. Мої пенсіонери, на жаль, не молодіють. А їздити щоразу до лікаря, в аптеку чи магазини з селища незручно.

Та й узагалі, жити із сином і такою своєрідною невісткою постійно без конфліктів навряд чи вийде. Ну і навіщо це потрібно літнім людям?

На жаль, батьки мене не послухали і свою квартиру в центрі все-таки продали. Щоправда, дачу в мене вийшло відстояти – сказала, що якщо вже вони Темці віддали гроші за квартиру, то нехай для мене залишиться хоча б дача.

На жаль, я як у воду дивилася. Онуків молода фіфа народжувати не збиралася, як і шанобливо спілкуватися зі свекрами.

Так і жили мої мама з татом в елітному селищі як на пороховій бочці, намагаючись зайвий раз змовчати і стерпіти зарозумілий характер невістки.

Я навіть три дні в гостях у брата насилу витримала, тому всі ці роки запрошувала батьків до себе в столицю, щоб поспілкуватися.

А через одинадцять років сталася біда. Артем ніколи не скаржився на здоров’я. Багато працював, ніколи було ходити по лікарях. Того чорного дня, 30 грудня, його не стало.

Батьки почорніли від горя. Поховавши сина і поплакавши на поминках, приїхали додому. І тут на них чекав ще один удар.

Анна нахабно заявила, що після смерті чоловіка його батькам у її домі робити нічого. Тому нехай, мовляв, вимітаються на всі чотири сторони.

Ошелешені батьки мовчали, а ми з чоловіком, які привезли моїх пенсіонерів додому, вирішили осадити нахабну бабу. Сказали, що після смерті брата його майно згідно із законом належить не тільки їй, а й його близьким родичам.

Нахабка посміхнулася і принесла документи, за якими виходило, що господарем будинку був зовсім не брат. А його свекруха, мати дружини!

Звісно, батьки не брали з сина жодної розписки за гроші, виручені за продаж квартири. Але здаватися так просто ми не збиралися!

Їхати до нас із чоловіком мої пенсіонери не захотіли, тому залишилися жити на своїй старій дачі. Живуть у старому дерев’яному будиночку без води і каналізації досі. Попри некомфортні умови, радіють, що свого часу я наполягла, щоб її не продали.

Ну а ми знайшли хорошого адвоката і зараз судимося з невісткою. Звичайно, будемо боротися до кінця.

Але навіть за найкращого розкладу чотирикімнатну квартиру в центрі, як була, мої пенсіонери купити точно не зможуть. Хитра баба так підстрахувалася, що дай Боже, щоб хоча б на однушку на околиці змогли грошей відсудити…