– Я не можу сто років жити в одних стінах, мені потрібна різноманітність, – обурюється дружина

Я почуваюся якимось чорноробом, який майже завжди живе на будівництві, а це будівництво – моя квартира. І ще є ненормальний виконроб, якому вічно щось не так. Його роль цілком достовірно виконує моя дружина.

У неї, бачте, око швидко втомлюється від старого ремонту, їй потрібно, щоб у квартирі постійно щось змінювалося, але я вже так жити не можу. Ці ремонти забирають не тільки сили і час, а й гроші.

Ремонт дружині потрібен щороку. За цей рік, максимум два, їй набридають шпалери, плитка, фіранки і все інше. Я пропонував обійтися малим – змінити фіранки і зробити перестановку, але цього виявилося мало.

– Я не можу сто років жити в одних стінах, мені потрібна різноманітність, – обурювалася дружина.
Ось так приходиш додому, а вона вже шматками в усій квартирі віддерла шпалери. Ну, щоб у мене не було варіанту зіскочити, не будеш же жити в розгромленій квартирі.

І починається епопея: шпалери переклеїти треба, а для цього зняти все зі стін, включно з кондиціонерами, гардинами і полицями, зняти плитку в санвузлі, тому що дружина там уже молоточком натюкала, викинути це сміття, купити будматеріали, а потім зайнятися безпосередньо ремонтом.

У перший раз я робив усе на совість. Ми з дружиною тільки з’їхалися, тоді квартира об’єктивно потребувала ремонту, тож проти я нічого не мав.

І розетки тоді переносив, і міняв вихід труб, щоб зробити перестановку на кухні та в санвузлі. Стіни всі вирівнював, стелю підвісну робив. Втомив мене цей ремонт до тремтіння в руках.

А потім почалося розставляння меблів, що теж тривало два тижні, бо дружині вічно щось не подобалося. Я втомився ці шафи, дивани і все інше рухати.

Але результат того вартий, квартиру було не впізнати. Ремонт зробили на совість, тож я думав, що найближчі десять років мені більше таких розваг не загрожує, якщо не буде якихось форс-мажорів.
Але минуло два роки і дружина стала бухтіти, що їй набридло, який вигляд має квартира. Я тоді не зрозумів, чим мені це загрожує, тож не став обурюватися. А потім прийшов додому і побачив розруху.

Це був шок чистої води. Дружина ж узагалі нічого страшного не бачила. Сказала, що ремонт буде легким, косметичним, розетки і труби ніхто не чіпатиме.

Це, звісно, обнадіяло, але запитань менше в мене не стало. Дружина ж завела свою шарманку про те, як їй набридло дивитися на обридлий ремонт.

– Таке відчуття, що життя застигло, нічого не змінюється. Мене це пригнічує, – заявила мені дружина.

А мене пригнічує, що мені довелося знову вписуватися в ремонт. З першим, звісно, не порівняєш, але приємного все одно мало. Я б знайшов цікавіші заняття для себе.

За шість років я вже пережив чотири ремонти. Зараз дружина знову почала губи дути, говорити, як вона втомилася від одноманітної обстановки. А в мене ця її фраза вже викликає печію.

Я опущу момент, що я втомлююся, як собака, на роботі. Мені зовсім не хочеться після важкого робочого дня приходити в розруху і підключатися до наклеювання шпалер або укладання плитки.
А ще всі ці ремонти б’ють по сімейному бюджету. Я навіть не хочу рахувати, скільки грошей було витрачено на всі ремонти, навіть уявляти не хочу, скільки всього корисного ми могли б на ці гроші купити.

Дружині я сказав, що якщо вона зараз затіє новий ремонт, то я не буду в ньому брати участь. Навіть шпалери на смуги різати не стану, просто відмовлюся брати участь. І грошей, до речі, на ремонт теж не дам.

І відразу попередив, що якщо дружина збирається вдатися до своєї улюбленої тактики ставити мене перед фактом шляхом зривання старих шпалер, то вона більше не пройде.

Мені нічого не варто і в обдертій квартирі пожити, я навіть не почухаюся. А ось їй або потім робити ремонт на свої гроші і своїми силами, або жити в обдертих стінах доти, доки я не вирішу, що необхідний ремонт.

Дружина дується, обурюється, але я стою на своєму. Мені ремонтів уже вистачило, більше не хочу.