Сходили на день народження до друга чоловіка і залишилися голодними, адже замість їжі нам запропонували ігри

Зараз не рідкість, коли чоловіки після сорока років одружуються вдруге. Я нікого не беруся судити – може, кохання минуло, чи, навпаки, нове нахлинуло.

Не всім же так пощастило, як нам із Юрою, моїм чоловіком. Ми нещодавно вже срібне весілля відзначили. А ось друг чоловіка, Сергій, навпаки – наречений вдруге.

Зою, свою другу дружину, Сергій зустрів на відпочинку. Вона молодша на 15 років, але, всупереч стереотипам, не фотомодель без мізків, а навпаки, дівчина розумна і самостійна, займається комп’ютерним дизайном (чи як там це називається?).

А нещодавно нас запросили на день народження Сергія, і ось після цього свята, боюся, дружба наша з ним піде на спад.

В один із днів чоловік повернувся з роботи й оголосив:

– У суботу до Сергія йдемо на день народження. Не жарт – хлопець 45 років розміняв!

– Та тільки от розуму особливо не нажив. Поводиться, як пацан. Що дарувати будемо? – поцікавилася я.

– Я вже все придумав. Вони із Зойкою подорожують зараз багато, купимо їм намет! Нехай Серьога піонерську юність згадає, – реготнув Юра.

Так і вирішили зробити. У суботу вбралася, прихопили до подарунка ще пляшечку хорошого вина і вирушили на день народження. У дверях нас зустрів сам іменинник у джинсах і майці з написом «Це крінж». Я це слово від сина чула, але забула, що означає.

Вдома у Сергія вже зібралися гості – ще дві пари, явно молодші за нас. «Друзі Зої», – зметикувала я.

Що мене здивувало – так це відсутність святкового столу. Уздовж стіни стояв кухонний стіл, на якому були розставлені різні пляшки з напоями, склянки, велике блюдо з чіпсами, горішками і ще якимись снеками. Це було незвично. Але, можливо, Зоя попросить їй допомогти стіл накрити пізніше. Я завжди готова.

Налили собі по келиху, пішли знайомитися з іншими гостями. Зав’язалася жвава розмова.

У якийсь момент із кухні вийшла Зоя, несучи блюдо з трикутними сендвічами. Вона поставила її на той самий стіл біля стіни і присіла на диван:

– Друзі, сідайте, кому куди зручно! У нас усе просто.

Після цих слів молодь – одна з пар – бухнулася на килим. Я сіла в крісло, а чоловік примостився на підлокітнику.

– Зоя, май на увазі – я так довго не просиджу! – пожартував мій чоловік.

– І не потрібно! Сидіти ніхто не буде – на нас чекають ігри, танці! На столику – частування. Не соромтеся, самі беріть закуски і напої, – бадьоро сказала дружина нашого друга.

Закуски? Я тільки хмикнула. Та в нас на роботі в кафе на бізнес-ланч сендвічі більшого розміру продають. Зараз мужики пити почнуть, а закушувати будуть горішками?

Тим часом Зоя роздала нам якісь картки. І почалося! Ми приклеювали картки на лоб і відгадували персонажів, потім ховали предмети, а іменинник їх шукав. Я навіть втомилася від усієї цієї метушні.

Сергій же був дуже задоволений. Реготав із молоддю й активніше за всіх брав участь в іграх. Якоїсь миті Зоя дістала карти таро й оголосила, що зараз ворожитиме.

Це було вже вище моїх сил. Я взяла келих і вийшла на кухню. Слідом прийшов Юра:

– Слухай, так їсти хочеться…

– Терпи до дому, – відрізала я.

Це ж був день народження його друга, не мого. А за кілька хвилин на кухню заглянув і сам іменинник:

– Ви чого тут? Ходімо, там зараз найцікавіше буде!

– Та якось навеселилися вже, – стримано сказала я.

– А чого така кисла, Танюх? – не вгамовувався Сергій.

І тут чи то випите на голодний шлуноко, чи то роздратування, що накопичувалося весь вечір, взяло гору, і я випалила:

– Тобі самому-то не набридло? Дорослий мужик, а повзаєш на карачках, як підліток! Кошмар!

Сергій змінився в обличчі:

– Ні, не набридло. Я зі своєю і розлучився тому, що вона, як ти, мене в пенсіонери записала!

– Ну ви чого? Тань, заспокойся, – примирливо сказав чоловік.

– Не заспокоюй мене! Сам п’ять хвилин тому поїсти просив! Тобі подобається чіпсами закушувати, Сергію? – пожартувала я.

Чоловік кліпав очима з винуватим виразом обличчя. «Та не збираюся я в цій виставі брати участь більше», – вирішила я і пішла в коридор одягатися.

Чоловік наздогнав мене вже на вулиці.

– Ну що, пішли додому, котлетами з картоплею нагодую, – сказала я, беручи його під руку.

– Може, ти вже занадто суворо з Сергієм? Молода дружина, намагається підлаштуватися… – запитав Юра.

– Нічого, переживе, – підбила я підсумок цього божевільного вечора.

Якщо наш старий товариш збожеволів і впав у дитинство заради своєї дружини-малолітки, то ми в цьому його підтримувати не зобов’язані. Навпаки, обов’язок друзів – сказати правду.