– Пробач мені за всі образи, – плакала в Різдво на моєму плечі свекруха

Я вдруге заміжня, тому про жахливих свекрух можу не книжку написати, а енциклопедію в трьох томах. Моя перша «матуся» обожнювала пхати носа в наші справи і до самого розлучення вважала мого чоловіка, свого сина, її винятковою власністю.

Вона могла запросто зателефонувати о першій годині ночі і висмикнути чоловіка з ліжка. А знаєте, з якого приводу? «Мені здається, я забула закрити теплицю».

І ось сонний чоловік, підхоплюється і мчить до машини, щоб відвезти маму на дачу і переконатися, що всі потрібні двері зачинені. При цьому у свекрухи був свій власний чоловік.

Щодо чоловіка свекруха говорила, що це нікчемна людина. А ось синочок це її опора, надія і гордість. Тобто ідеальний чоловік. Через два роки таких стосунків із чоловіком і його мамою я подала на розлучення.

Вона могла запросто зателефонувати о першій годині ночі і висмикнути чоловіка з ліжка. А знаєте, з якого приводу?«Мені здається, я забула закрити теплицю».

І ось сонний чоловік, чортихаючись, підхоплюється і мчить за машиною, щоб відвезти маму на дачу і переконатися, що всі потрібні двері зачинені.При цьому у свекрухи був свій власний чоловік.

Щодо чоловіка свекруха говорила, що це нікчемна людина. А ось синочок це її опора, надія і гордість.Тобто ідеальний чоловік. Через два роки таких стосунків із чоловіком і його мамою я подала на розлучення.
Друга свекруха, на щастя, на мого чоловіка не зазіхала.Вона давно махнула на нього рукою.Ще в юності чоловік дав зрозуміти матері, що возити її на своєму горбу не буде.

Треба на дачу? Ось гроші на таксі, їдь і нас не чекай. Потрібно прибити поличку або зібрати шафу? Я зайнятий, ось телефон «чоловіка на годину» і гроші.

Свекруха, звісно, спочатку плакала і лаялася, намагалася знайти нові важелі впливу і методи маніпуляції. Але син її залишався непохитним. У тебе своє життя, у нас своє життя.
Я вже було хотіла зітхнути спокійно, але «улюблена» Тамара Федорівна придумала нову фішку. Вона стала бити по мені, сподіваючись, мабуть, вивести сина з рівноваги.

Свекруха почала порівнювати мене і свою дочку Настю. Та теж заміжня, живе на сусідній вулиці й часто вдається до матері по допомогу. Забрати дітей зі школи, відвести їх на гурток і все в такому роді.

Заради Насті свекруха готова на все, готова останнє з себе зняти і доньці всучити. Скільки разів було так, що ми щось даруємо Тамарі Федорівні, наприклад, побутову техніку. А потім виявляємо подарунок на Настиній кухні.
– Настусі так сподобалася м’ясорубка, що я дала їй покористуватися. На певний час, звісно, – лепетала свекруха, коли ми вкотре приперли її до стінки й запитали, куди вона діла подаровану нами техніку.

Я в друзі свекрусі, зрозуміло, не набиваюся. Телефоную у виняткових випадках, говорю максимально ввічливо, але все одно отримую порцію неприємної коричневої субстанції у відповідь.

Настя краща за мене в усьому. Як господиня, як мати і, само собою зрозуміло, як дружина. При цьому сестра чоловіка класичний приклад розпещеної дитини.

Дзвонить матері тільки тоді, коли їй потрібна допомога. Ніколи не поцікавиться її справами. От серйозно. Нещодавно свекрусі погано стало, тиск стрибнув.
То мені довелося їхати й супроводжувати Тамару Федорівну в лікарню, бо ніхто не зміг додзвонитися до нашої улюбленої донечки Настусі.

Та потім кліпала очима і вдавала з себе дурочку. Я, мовляв, не чула телефон. Ага, звісно, так я тобі й повірила. Та що там казати, Настька навіть зі святами матір ніколи не вітає.

І Тамара Федорівна дивиться на це крізь пальці. Зате мені варто було один раз привітати свекруху з днем народження не рівно о восьмій ранку, а на п’ятнадцять хвилин пізніше, як я стала ворогом номер один.
– Вічно ти найостанніша мене вітаєш. Дивуюся, як можна забути про день народження матері чоловіка, – бурчала після того свекруха цілий тиждень.

Пригадала мені всі інші гріхи й поскаржилася на те, які бездушні нині жінки і чого ми тільки навчимо власних дітей.

Навчена гірким досвідом, у Новий рік я маму чоловіка привітала дуже заздалегідь, годині о сьомій вечора. І знову не вгадала.

Свекруха прочитала мені лекцію про те, що вітати треба одразу після курантів. Як це робить її улюблена донька Настуня. Я стійко вислухала Тамару Федорівну і сказала, що після курантів приїду з подарунком.

Та у відповідь тільки фиркнула. Мовляв, що ви мені там подаруєте, дурницю якусь. З натяком на те, що Настя обіцяла піднести матері щось грандіозне.

Свій подарунок ми вручили, а ось сестра чоловіка в новорічну ніч так і не з’явилася. І у святкові вихідні теж. Зателефонувала і сказала, що вони всією сім’єю поїхали на свята до друзів за місто.
Свекруха після цієї розмови стояла як побита, мені її навіть шкода стало. Як же так, лепетала, адже я так чекала Настюшу в гості.

Наготувала її улюблену їжу, онукам подарунки купила. І тут таке. Я не витримала і сказала Тамарі Федорівні, що засмучуватися не варто. Свекруха мене слухати не стала, пішла до себе в кімнату.

Я тільки плечима знизала. А на Різдво сталося диво. От по-іншому й не скажеш. Я досі в легкому шоці.

Мама благовірного абсолютно несподівано приїхала до нас у гості. З порога кинулася мене обіймати:

– Пробач мене, дурепу стару, я так не права була, – почала вона з ходу ридати.

Плутано пояснила мені, що багато думала і зрозуміла, як погано зі мною поводилася. Мовляв, даремно вона вважала свою доньку ідеальною, а мене сприймала за ворога.

А тут, мовляв, після свята, до неї багато чого дійшло. Вона, мовляв, ночей не спала і все розмірковувала про те, хто її оточує і хто як до неї ставиться.

З того дня стосунки в нас із Тамарою Федорівною налагодилися. Подругами, звісно, ми не стали, але тепло в спілкуванні з’явилося. Як би не наврочити!