Коли дочка завагітніла, недолугий татусь і його батьки злилися. А через роки раптом захотіли пограти в сім’ю

Так уже вийшло, що з чоловіком ми розлучилися, коли донька була підлітком. Не було зрад або якихось особливих причин для розлучення. Просто одного разу ми зрозуміли, що жити разом нам уже не хочеться.

Хоч би як ми намагалися пояснити доньці, що навіть після нашого розлучення ми й надалі любитимемо її й піклуватимемося про неї, наше розставання вона все одно сприйняла болісно. І в якийсь момент віддалилася від нас обох.

І я, і мій колишній чоловік Вадим намагалися побільше часу приділяти нашій донечці Каті. Але, на жаль, вона перестала спілкуватися з нами довірливо.

Проте ми завжди хотіли навіяти їй думку, що, як би не повернулося життя, ми завжди будемо на її стороні. І я шалено рада, що цей посил дочка почула.

У вісімнадцять років Катюша закохалася. Як це часто буває, перше кохання було яскравим, але недовгим. З хлопцем дочка розлучилася, а через деякий час з’ясувалося, що вона вагітна.

Коли заплакана Катя розповіла мені про це, термін був уже пристойним. Так ось чому, виявляється, донька носила безформні балахони!

– Матусю, що мені тепер робити? – запитала моя улюблена заплутана дівчинка. Я обійняла її і сказала:

– Не хвилюйся, все добре! Ми з татом будемо раді онучці чи онуку. І тобі обов’язково допоможемо!

Коли я зателефонувала Вадиму і пояснила ситуацію, він одразу ж приїхав. Разом ми запросили батьків юного татуся разом із ним до нас додому, щоб обговорити, що робити далі.

Катрусине перше кохання і майбутній татусь розгублено кліпав очима і мовчав. Зате його батьки з порога почали звинувачувати в тому, що сталося, нашу доньку і нас:

– Хлопчику всього вісімнадцять. Йому потрібно вчитися і будувати кар’єру, а не утримувати недалеку дівчину з дівчиною. Ми не дозволимо якійсь вертихвістці зламати його життя!

А потім понеслися звинувачення. Мовляв, ми погано виховали свою доньку через наше розлучення. І взагалі – у хлопчика період такий гормональний період, а тут доступна дівчина попалась… Мій чоловік ледве втримався.

Я подивилася на заплакане личко Катрусі. Бідна донечка… Адже їй так нестерпно важко зараз. Гормональний вибух, нерви, але ж вона ще сама дитина…

Тому різко відповіла:

– Завтра ви з сином ідете до юристів і підписуєте відмову від майбутньої дитини. Ми виховаємо малюка без вашої допомоги, ну а ви зі своїм безглуздим сином зобов’язуєтеся більше ніколи не з’являтися на нашому горизонті!

Катюша народила милу дівчинку Варю. Вадим переїхав до нас і чим міг намагався допомагати.

Було складно. Дуже складно. Адже практично всі турботи про малятко лягли на мої плечі. Ну і мого колишнього чоловіка, звісно. Тому що Каті потрібно було вчитися, щоб здобути вищу освіту.

Ну а ми з Вадимом так намагалися допомогти нашій доньці й онучці, що дуже зблизилися і навіть знову одружилися. Ось буває… Ми обидва вважали, що найважливіше в житті – це сім’я та її інтереси.

Зараз нашій онучці Варюші вже шість років. Катя зустріла хорошу людину і вийшла за нього заміж.

У нашої доньки зараз усе добре. Відмінна високооплачувана робота. Чоловік, який кохає її і удочерив її доньку. Та й у нас із Вадюшею все чудово. Єдине, що нас турбує – наші “родичі”.

Чомусь вони, як і їхній син, вирішили, що через багато років мають право брати участь у житті онуки. Незважаючи на те, що свого часу офіційно відмовилися від неї.

Намагаються зустрітися, познайомитися з Варею. Телефонують Каті й пропонують свою допомогу.

Ми з чоловіком вважаємо, що цим людям немає і не може бути місця поруч із нашою онукою. Адже вони зрадили її ще до народження. Та й багато років поспіль прекрасно жили без неї, навіть не намагаючись хоч якось допомогти.

Катруся чомусь пробачила недолугого батька і хоче дати йому шанс. Але Каті чоловік, так само як і ми, батьки, категорично проти цього. Адже малятко вважає його татом і дуже любить.

Звичайно, людям можна і навіть потрібно прощати їхні помилки. Тільки ось підлість і зрада зовсім не помилка, а усвідомлений вибір!

Я вважаю, що кожна людина несе відповідальність за свої рішення. І взагалі – дорога ложка до обіду.

Тому зроблю все, що від мене залежить, щоб біологічний батько Варюші та його батьки в житті моєї онуки ніяк не брали участі. І не заважали нам і нашій доньці жити своїм життям.