Новенький сусід хотів навести в під’їзді свої порядки, але ми швиденько його осадили

Змінилися сусіди на нашу голову. Замість тихих пенсіонерів, яких не видно і не чути, тепер молодий та ініціативний юнак. А до нього заходить молода дама. Років тридцять їм обом. І в наш згуртований колектив сусідів вони ніяк не вписуються.

Уже через кілька днів після заселення сусід прийшов знайомитися.

– Доброго дня, мене звати Олег. Я тепер живу в п’ятдесят сьомій квартирі. Ось ходжу, знайомлюся тут з усіма потихеньку, – тараторив молодий чоловік. – Усі якісь тихі й нетовариські. Не під’їзд, а склеп якийсь!

– Приємно познайомитися. Мене звати Андрій Михайлович, мою дружину Єлизавета Дмитрівна. Так, у нашому під’їзді живуть переважно пенсіонери. Усіх усе влаштовує, – з натиском відповідав я, виділяючи останню фразу.

Олег буркотливо зауважив, що в будинок потрібно вдихнути нове життя. Ці панельки діють гнітюче на нього. Але грошей вистачило тільки на таку квартиру.

Тому в нього накопичилася ціла купа ідей: зробити свіжий ремонт, розбити клумби, посадити яблуні на подвір’ї, сколотити музичний гурт із сусідів.

Ну просто смуток-печаль! Нам ще такого шебутного ентузіаста не вистачало. Усе в нашому будинку чудово – у під’їздах чисто і світло, двір прибирають вчасно, живуть пристойні люди.

Але в Олега мабуть свербіло в одному місці. Ще через тиждень він, посміхаючись на весь рот, подзвонив у двері. І знову з цікавою пропозицією.

– А давайте в усьому під’їзді трохи красу наведемо. Номери на дверях квартир різномасті, потрібно цифри зробити в одному стилі. Я вже вибрав дизайн: золото з чорними вставками. Стильно і зі смаком. Ну як вам ідея? – Олега навіть потрушувало злегка від нетерпіння.

Ось тільки я одразу відмовився міняти цифри на дверях. Мене вони повністю влаштовують. Тим паче вони для мене дуже дорогі. Мій молодший син їх виточував, коли вчився в школі. Добротне дерево, вкрите лаком.

Олега аж покорежило від моїх слів. Почав заливати, що ми застрягли в минулому столітті і скоро покриємося мохом у цих панельках. Але мені було все одно. Наостанок кинув йому, що якщо з номером моєї квартири щось трапиться, то мало йому не здасться.

Інші сусіди теж були не в захваті від надмірно активного Олега. Зінаїді Павлівні він в ультимативній формі наказав замінити двері – мовляв, вони вже всі розсохлися і дратують його.

Віктору Петровичу було запропоновано повісити поштову скриньку вище – це по феншую притягне в дім радість. Навіть Катерині Іванівній не вдалося сховатися. Квіти, які вона вирощувала в під’їзді, різко завадили Олегу.
Я вже боявся відчиняти двері, щоб не отримати в обличчя чергову божевільну ідею. Люди в нас у під’їзді хоч і спокійні, але межа є у всіх. Потихеньку терпіння закінчувалося. Я виловив цього ентузіаста на першому поверсі, де він мав намір з балончика пофарбувати перила.

– Шановний, досить страждати дурницями! Якщо вас щось не влаштовує в будинку, то всі пропозиції варто озвучувати нашому голові. Інокентій Ілліч людина чуйна, все зробить по розумному, – підказав я, затуливши собою перила.

– Ой, я вже в нього був разів десять, – відмахнувся Олег, намагаючись бочком підібратися до поручнів із балончиком. – Він мене, звісно, вислухав, але жодної реакції я не отримав.

Але ж можна ж із будинку цукерку зробити всього за кілька років. І почати з малого – замінити всі цифри на дверях, щоб усе було в єдиному стилі, як у сучасних житлових комплексах.

У мене навіть руки засвербіли, щоб він не фонтанував безглуздими ідеями. Попередив, що самоуправство тут не люблять. Тим паче в під’їзді висять камери, вирахуємо.

Займатиметься шкідництвом – одразу опиниться в опорному пункті за хуліганство. У нашому під’їзді ніхто з ним сюсюкатися не збирається.
Олег ще зробив кілька спроб мене переконати, але якось не дуже завзято. А вже за кілька тижнів у його квартиру заселилися нові люди. По секрету вони сказали, що Олег тепер знімає житло в новобудові, а це здає. Каже, що вижили його сусіди-пенсіонери, сладу з ними немає!

А я навіть радий. Не буде більше ніхто баламутити воду. Нам і так нормально живеться без золотих циферок на дверях. Адже головне – це щоб тебе оточували хороші люди.