– Чоловіків може бути скільки завгодно, а син один, – сказала дружина і розлучилася зі мною

Раніше я не бачив проблеми в тому, щоб одружитися з жінкою, у якої є дитина. Чужих дітей не буває, адже так? Мене самого вітчим виховав, тож приклад був перед очима.

Саме тому, коли Олександра на черговому побаченні зізналася мені, що в неї є син, я запевнив її, що нічого страшного в цьому не бачу. Вона зраділа, і вже через деякий час я познайомився зі своїм майбутнім пасинком.

Пашці тоді було тринадцять років, він був колючим підлітком, але я думав, що з часом він відтане. Його матір я полюбив і не мав наміру здаватися. Тому вже через кілька місяців ми зіграли весілля, на яке Паша ледь погодився прийти.

Нам насилу вдалося зібрати всю сім’ю на торжестві. Мої батьки добре поставилися до пасинка, і я помітив, що це його трохи заспокоїло. На весіллі він злегка відтанув, і я сподівався, що цей процес продовжиться.

А що я в підсумку отримав? Після того як ми з дружиною повернулися з медового місяця, Паша, який був у цей час у тещі, перетягнув на себе левову частку уваги дружини.

Я намагався теж брати участь у вихованні, але він мене не сприймав. Робив щось тільки тоді, коли мати повторювала моє прохання чи пораду.

Мене це засмучувало, я просив Сашу поговорити з сином, якось вплинути на нього, щоб він хоч трохи мене слухався. Вона спочатку обіцяла, що зробить це, а потім починала переконувати мене, що він же підліток, не послухає її, значить, потрібно трохи потерпіти.

Це засмучувало, але я не здавався. Сам говорив із пасинком, переконував, що не бажаю зла ні йому, ні його матері, обіцяв навчити всього, що знаю сам. Він начебто зацікавився, але подальше наше спілкування скидалося на спроби приручити дикого звірка.

Зізнаюся, я розслабився, подумавши, що все вже налагодилося. І саме в цей момент у дружини сталася затримка. Ми зраділи, подумавши, що в нас буде спільна дитина, натякнули Паші, що він може стати старшим братом, і отримали абсолютно потворну істерику.

Він заявив, що мати його не любить, якщо вже вирішила завести другу дитину, і відправить жити до бабусі. Дружина переконувала, що це не так, але в нього вже був приклад друзів, тому це не допомогло.

Кілька днів Паша повністю ігнорував нас, поки не прийшов доказ, що Олександра не вагітна.

Паша повеселішав, знову потягнувся до матері, але до мене став ставитися з неприязню, нібито я в нього забираю рідну людину. Перетягував на себе стільки уваги, що наодинці з дружиною ми часом залишалися лише вночі.

Мене це засмучувало, але я нічого не міг із цим зробити. Пасинок закрився від мене і всіма силами намагався відштовхнути від мене свою матір.

Після затримки дружини я зрозумів, наскільки хочу свою дитину. Усе уявляв, як буду ростити маленьку частинку нас із дружиною. Вирішив поговорити з нею про це, але вона відмовила мені.

– Ти ж бачив реакцію Паші. Давай подумаємо про дитину років через три, коли він виросте? – запропонувала вона, з надією дивлячись на мене.

– Через три роки тобі буде вже сорок. Які діти в такому віці? – я турбувався, а чи зможе Олександра безпечно виносити малюка.

І я теж не молодію. Хотілося б брати участь у житті сина чи доньки повноцінно, а не бути старим татусем. Дружина обіцяла подумати, але судячи з того, що вона стала часто відмовляти мені в подружньому обов’язку, стало все зрозуміло.

Я намагався з нею поговорити про це, але вона лише відмахувалася від мене. Довелося натиснути, і тоді-то і розкрилася причина такої поведінки. Вона не хотіла руйнувати стосунки з сином, а тому не хотіла навіть думати про другу дитину після істерики Паші.

І взагалі, чоловіків у неї може бути скільки завгодно, а це син, рідна кровиночка. Я розлютився, запропонував розлучитися в такому разі, а вона взяла і погодилася. Сказала, що так для нас обох буде краще.
Я сторопів, сказав, що не говорив серйозно, але вона вже прийняла рішення, і важливим аргументом були мої холодні взаємини з Пашею. Вона, мовляв, не може так більше жити: не хоче, щоб син постійно відчував стрес.

Так я знову став холостяком, не пробувши й року в шлюбі. Для себе вирішив, що буду тепер шукати бездітну, щоб знову не втратити час даремно.