– Ми ще раз все зважили і передумали! – заявила мені мама і зажадала повернути їм квартиру

Мої батьки досить заможні люди. У тата непогана посада, мама теж робить значний внесок у сімейний бюджет. При цьому мене завжди ростили з установкою, що гроші з неба не падають і я теж маю крутитися, щоб заробляти.

Мене не балували дороговартісними і непотрібними подарунками як деяких дітей. Натомість ми щороку їздили у відпустку по два рази, добре харчувалися. Значну частину сімейного бюджету вкладали в мою освіту. Гуртки, секції, навіть якщо для навчання мені потрібен був дороговартісний ґаджет, підписка на якусь програму чи застосунок – усе купувалося.

Тато й мама завжди вважали, що слід думати про майбутнє, погано бути марнотратом і жити одним днем. Загалом я з ними згодна, і тому ніколи не просила чогось понад те, що мені й так давали.

Коли я зібралася заміж, я навіть не припускала, що мені зроблять якийсь дорогий подарунок. Я більше б поставила на те, що він буде раціональним і корисним. Власне так і вийшло. У розпал весілля, коли привітання сипалися одне за одним, тато взяв слово й озвучив їхній із мамою подарунок. Батьки подарували нам квартиру!

Наш із чоловіком шок було просто не описати. Я думала, що батьки просто подарують нам гроші, але навіть не припускала, що нам дістанеться ціла квартира!

У мами й тата є ще дві квартири, крім тієї, в якій вони живуть. Одна дісталася мамі у спадок від її батьків, а другу вони купили самі. Ця нерухомість завжди позиціонувалася як певний внесок у майбутню пенсію.

– На старості у всіх доходи падають. На пенсію-то не розгуляєшся! А так ми квартири здаватимемо і хоч раз на рік у санаторій собі дозволимо з’їздити! – любила помріяти мама.

Весь цей час квартири здавалися. Не сказати, що це шалені гроші, але теж суттєва надбавка до доходу. Батьки цих грошей не потребують, тому навіть не завжди знімають ті гроші, які їм перераховують орендарі. Вони просто накопичуються на рахунку.

А тут такий крок! Ми з чоловіком були щиро раді. Не доведеться думати про своє житло. Це ж головний головний біль. На момент весілля ми жили на орендованій квартирі, а це, як не крути, додаткова стаття витрат.

Наступного ж дня після весілля з’ясувалося, що подаруночок-то так легко нам не віддадуть. Квартира оформлена за документами на батька, і він поставив нам із чоловіком умову, що офіційно переоформить її на нас тільки після того, як ми проживемо в шлюбі десять років!

Ось такий пунктик із зірочкою. Неприємно звісно, але як то кажуть: хто платить – той і замовляє музику. Довелося погодитися. Адже на той момент це був для нас найзручніший варіант.

Розлучатися ми точно не збираємося. Любов і всі справи. Нам дозволили повністю зробити квартиру під себе, адже жити-то нам. І вже найближчими вихідними ми, щасливі молодята, переїхали зі зйомної в татову квартиру.

Вирішили, що частину грошей, подарованих на весілля, ми вкладемо в ремонт. Все-таки тут багато років жили квартиранти, і ремонт добряче зносився. Та й хотілося хоча б шпалери вибрати самостійно, такі щоб подобалися.

Через місяць пилу і бруду квартира перетворилася. Зробили косметичний ремонт, оновили деякі меблі. Ми з чоловіком були щасливі! Життя вдалося.

Ще через три місяці мені зателефонувала мама і попросила нас із чоловіком заїхати до них із батьком після роботи – треба поговорити.

Ми з чоловіком ніяк не очікували, чим обернеться це запрошення. Батьки зажадали від нас з’їхати з квартири! У мене був такий шок, що навіть довелося перепитати, а чи не почулося мені?

-Ми тут усе ще раз зважили і вирішили, що вчинили нераціонально. Виходить, що ви нас позбавили ще однієї статті доходу, а ми вже звикли до певного рівня достатку. Ви ж молоді – самі собі на житло ще заробите! – видала мама.

Остання фраза сильно різанула по вухах. Адже я її вже чула. Так нам уже раз сто говорила свекруха – мама чоловіка. Аж надто їй не сподобалося, який подарунок нам зробили мої батьки. Вона після весілля довго наполягала на тому, що ми повинні були від такого подарунка відмовитися.

Свекруха тягнула двох синів одна. Свекор розлучився з нею, коли діти були ще підлітками, і поїхав працювати кудись на північ. Після чого більше ніяк у житті колишньої сім’ї участі не брав.
Я запитала в батьків безпосередньо – чи не сваха їх так налаштувала. На що отримала відповідь: так, із нею ми теж радилися.

Чоловік розлютився і тут же сказав батькам, що ми з’їдемо протягом двох тижнів і ключі їм повернемо. Я намагалася його зупинити, хотіла ще раз усе обговорити з батьками – може, вони ще передумають?

Але ні, чоловік і слухати нічого не захотів. Тепер у нас є два тижні, щоб з’їхати з квартири, куди ми вбухали половину наших весільних грошей. Нічого не скажеш – познущалися батьки!