Синові не подобається моє хобі, а я лише підробляю “бабусею на годину”

Працювати я почала з шістнадцяти років. Все своє життя я працювала і просто не мислила своє життя без діла.

Вихід на пенсію став для мене справжнім випробовуванням. Я не знала, куди подіти вільний час, на що витратити сили?

– Мама, ось це ти невгамовна! – докоряв мені син Арсен. – Ну, якщо так нудно тобі – сиди з онуками, спілкуйся з однолітками.

– Синку, не хочу я на лавочці сидіти і сусідам перемивати кісточки, – роздратовано відповіла я, – а дітей ваших ви, все-таки не для мене народжували! Я з радістю прийду до вас у гості і вам завжди рада, але ставати нянькою мені не хочеться!

Я намагалася зайняти себе як могла – перепробувала купу хобі, гуляла парками та вулицями міста з світанку до самого вечора, але все одно не могла задовольнити свою потребу в роботі.

Син при зустрічі невдоволено бурчав, що ось, мовляв, у всіх бабусі як бабусі, а я не вгамуюсь ніяк.

Я задумалася про нову роботу, тільки тепер мені не хотілося працювати на когось, хотілося робити те, що мені до вподоби і бути начальницею. У роздумах, чим би зайнятися минуло кілька днів, але потім саме життя підказало мені рішення.

– Фу, Діма, чим у тебе з квартири так пахне? – на сходовій клітці я зустріла сусіда Дмитра.

– Доброго дня Вікторія Сергіївна, – привітав мене сусід, – та ось, плов приготувати хотів, та не встежив!

Дмитро був типовим сорокарічним холостяком. Він жив один, пропадав на роботі, непогано заробляв і не дбав про свій побут. Такі чоловіки – успішні в роботі, часто залишаються холостяками довгий час.

– Пішли, Діма, допоможу тобі, – я рішуче відсунула сусіда з порога і увійшла до його квартири.

– Вікторія Сергіївна, незручно якось! – Дмитро плентався слідом, лепіючи слова вибачень.

У квартирі панував холостяцький бардак, холодильник був порожній, на меблях шар пилу, плита брудна, підлога, зважаючи на все, взагалі не мили ніколи!

– Та-а-а-к, – простягла я, оглядаючи фронт роботи, – Дмитро дуй у магазин і купи продукти, зараз напишу тобі список, а я поки прибиранням займуся!

– Що ви, що ви! – запротестував сусід, – не потрібно нічого робити, я так не можу!

– А я жити не зможу, знаючи який бардак у сусідній квартирі! – відрізала я.

Діма зі списком втік до найближчого супермаркету, а я взялася за прибирання.

До повернення господаря квартира блищала – підлога була вимита, пил протертий, пожовклі від пилу фіранки весело крутилися в барабані пральної машини.

– Сідай, чай пий, – скомандувала я, – я поки що їжі приготую!

Дмитро не посмів сперечатися, сів на стілець і почав сьорбати чай із чистої чашки. Через кілька годин я виставила на стіл перед приголомшеним сусідом обід із трьох страв.

– Отетеріти, як смачно!- з набитим ротом промовив Діма.

– Мені все одно робити нічого на пенсії, – відмахнулась я, – а так і час провела і допомогла людині.

Я зібралася повертатися додому, як раптом Діма вибіг із кухні і повернувшись, вручив мені велику купюру.

– Це ще навіщо? – нахмурилася я.

– Будь-яка праця має бути оплачена! – відповів Дмитро. – Та й взагалі, якби була така служба, на кшталт «чоловік на годину», тільки отак, то відбою від клієнтів не було б!

Задумлива я повернулася до квартири. Увечері я створила оголошення про надання послуг. Через брак фантазії я назвала її «Бабуся на годину».

Перший дзвінок надійшов наступного ж ранку. Виявилося, самотніх чоловіків, яким треба допомогти вести побут, та й просто смачно нагодувати, у нашому місті хоч греблю гати! Із замовленнями у мене проблем не було!

Щодня я виїжджала на два три виклики – готувала, прала, прибирала. Дзвонили не лише чоловіки, а й матері-одиначки, що банально не встигали займатися побутом, та сімейні пари, які дні та ночі проводили на роботі.

Окрилена, я вибігала з квартири, не помічаючи підозрілих поглядів, що сиділи на лавці сусідок.

– Мамо! Що відбувається? – до мене заявився стривожений Арсеній. – Сусідка твоя зателефонувала мені і заявила, що не збирається терпіти в одному під’їзді з собою розпусну жінку! Це вона про тебе так сказала!

– У якому сенсі розпусну? – здивувалася я.

– Говорить, ти заходила до сусіда, провела там дві години, а потім вийшла задоволена і з грошима в руках! – Арсен був просто в паніці. – А потім тобі почали дзвонити ще чоловіки! зайві гроші! Ти чим таким займаєшся?

Я поглянула на увімкнений комп’ютер, де було відкрито моє оголошення. Арсен подивився на екран.

– Бабуся на годину? – верескнув він. – То це тепер називається? І до кого ж їздить бабуся на годину? Які послуги надає?

– Я знайшла собі роботу до душі! – відповіла я, не бажаючи посвячувати сина у свій проект. – Вона приносить мені прибуток!

– До душі? – Арсен зблід, наче полотно і впав з стільця.

– Ох, і ти нервовий у мене! – я привела сина до тями. – Ти оголошення прочитай до кінця!

Син підсів до столу та прочитав оголошення.

– Тобто ти щось на кшталт домробітниці? – здивовано запитав він.

– Я кваліфікована бабуся на годину! – з гідністю відповіла я. – Можу прибрати, випрати, приготувати, можу вислухати та підтримати!

– Як ти до цього додумалася? – пролепетав Арсеній.

– Мені потрібна була робота, і я її знайшла! – відповіла я.

Арсен повірив мені лише після того, як я покликала Дмитра і той розповів про обставини мого візиту.

Син заспокоївся, але все ж кидав на мене несхвальні погляди.

– Думаю, незабаром треба буде розширюватися, – сказала я, – замовлень багато, одна я не впораюся. Сусідку підключу до бізнесу, нема чого за іншими підглядати, хай справою займається.

– Та вже, мам, тебе не зупинити, – зітхнув Арсен, – тільки назву поміняй, будь ласка.