Свекруха забрала із собою їжу, яку розкритикувала, але, як виявилося, не для себе

Сталося це минулого Нового року. Ми з моїм чоловіком Петром вперше зустрічали його як чоловік та дружина. І щоби відзначити таку знакову подію, я покликала на свято наших батьків.

Мої відмовилися, бо вже забронювали номер на базі відпочинку, але пообіцяли приїхати наступного року. А от батьки чоловіка – Ганна Іванівна та Семен Семенович – погодилися.

Мені хотілося справити на свекруху найкраще враження своєю готуванням. Я знала, що вона мене не схвалює: адже шлюб із Петром у мене не перший, та й років мені вже пристойно. А вони хотіли онуків.

Ми з Петром дітей теж хотіли, але в нас поки що нічого не виходило. Тому щотижневі питання «А коли?» від Ганни Іванівни трохи дратували. Але я намагалася цього не показувати, бо хотіла бути гарною невісткою.

А я ще й керівну посаду обіймала, тож часу на приготування в мене майже не було. Ми часто замовляли їжу, або готував Петя. Ганна Іванівна від такої новини взагалі трохи непритомніла.

Мій рейтинг невістки впав до нуля, тому я цю святкову вечерю і організувала: щоб свекруху задобрити і показати, що готувати я вмію.

У день свята я готувала з 9 ранку. Через 12 годин, трьох салатів, двох гарячих, купи закусок та сервірування столу я впала на диван без сил, а ще треба було приготувати себе.

Незабаром приїхали свекри. Довго вони у нас бути не могли, вони жили в селі і залишати надовго домашніх тварин було не можна, тому приїхали, коли «впоралися». Їхньою мовою це означало «зробили справи».

Ганна Іванівна оглянула мій сервірований стіл і сказала:

— Така ти вигадниця, Олено: всяких штучок наробила, — я вже зраділа похвалі свекрухи, але та продовжила, — а ми ось це будемо їсти чи щось нормальне буде?

Чесно зізнаюся, було жахливо неприємно почути такі слова після дня готування. Але я знала, що Ганна Іванівна жінка складна, тому вирішила не здаватися.

— А ви спробуйте спочатку. Я вас запевняю, це дуже смачно. А в духовці курочка. І салати у холодильнику, це тільки закуски.

— Я вже краще зачекаю її, — свекруха наколола свіжий огірок, — поки овочі поїмо.

Так ми й зустріли Новий рік: свекор із чоловіком пробували настоянки, які ми привезли з поїздки, Ганна Іванівна критикувала мою їжу, а я все терпляче слухала.

Курку я не допекла, рибу недосолила, в олів’є мало горошку поклала, в оселедці під шубою занадто багато оселедця, цей салат взагалі трава якась, а закуски несмачні. І взагалі де бутерброди зі шпротами?

Весь вечір я почувала себе жахливо. Але я терпіла, бо хотіла, щоб ми мали нормальні стосунки. Заради Петі.

Вже годині о другій ми розійшлися по кімнатах. Я накрила свекрам у вітальні на чудовому дивані, а у відповідь почула:

— Раніше ми батьків у спальню клали.

Я вважала за краще зробити вигляд, що не помітила цього випаду.

Вже перед тим, як заснути, я проклинала той день, коли придумала цю витівку. І вирішила зробити все, щоб приказка «як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш» не стала для мене дійсністю.

Наступного дня я прокинулася опівдні. Надворі вже було ясно, а свекри поїхали додому.

Я заварила каву і пішла по вершки. Холодильник зустрів мене порожніми полицями. Я спочатку здивувалася. Потім засмутилася, що треба знову щось готувати. А потім зраділа, що свекруха взяла мою їжу із собою. Значить їй сподобалося. У відмінному настрої я вирішила подзвонити Ганні Іванівні.

– Так, ми зібрали все і забрали, – підтвердила свекруха.

— А я думала, що за єнот у мене завівся, — безглуздо пожартувала я, щоб розрядити напругу від учорашнього вечора.

— Ну, у нас не єноти, звичайно, але теж за милу душу з’їдять, — відповіла свекруха.

Жарт я не зрозуміла і вирішила перепитати у свекрухи.

– Родичі?

— Та Бог із тобою. Фроська та Васька, свині наші. Я б коровам таке не могла б давати.

Я остовпіла. Я цілий день витратила, щоб наготувати їжі, а свекруха мало того, що без дозволу її забрала, так ще й для свиней.

— Ви забрали мою їжу для свиней? – промовила я, щоб точно підтвердити подію.

– Так. Я подумала, що якщо нам її їсти неможливо, то нехай вони доїдають.

Тут я не витримала.

— Знаєте що, Ганно Іванівно, ми б цю їжу ще два дні їли. Я вчора її весь день готувала, а ви так. Не по-людськи це.

— От і я кажу, їжа якась нелюдська. Ти ніби спеціально для моїх свиней готувала.

Я зрозуміла, що спілкуватися тут марно, і поклала слухавку. Свекруха так і не зрозуміла, чим мене образила, але більше на свята я її не кликала.