Мій чоловік відноситься до тієї породи людей, яким дуже важко зважитися на якісь зміни. І чомусь це діє лише тоді, коли справа стосується особистого життя. А мені набридло жити по-старому, я хочу змін, а не стабільності

У плані роботи мій чоловік досить гнучкий. Постійно проходить нові навчання, і на них же відправляє своїх підлеглих, легко приймає нові і часто навіть ризиковані рішення, і взагалі легко підлаштовується до всіх змін.

Тому мені зовсім неясно, як після цього всього Вітя приходить додому і закочує істерику через те, що його домашні капці я після прибирання поставила праворуч від входу, а не зліва.

Ні, за великим рахунком, мене в чоловіку все влаштовує. У нас міцний шлюб, чудовий дорослий син, який вже має свою сім’ю, велику квартиру з хорошим ремонтом, машину. Він завжди до мене уважний, досі дарує квіти та інші приємні дрібниці.

Але останнім часом я все одно все сильніше стала відчувати, що нас засмоктує рутина. Наче у нас з роками нічого в житті не змінювалося, крім того, що ми старіли. Щодня проходив однаково: я прийшла з роботи, приготувала вечерю, прийшов чоловік, поїли, переглянули фільм, лягли спати. У вихідні з’їздили у гості до сина чи сходили до ресторану.

У відпустку ми їздимо раз на рік, в те саме місто, в один і той же готель. І це незважаючи на те, що я регулярно пропоную щось новеньке. Відповідь у Віті одна: а раптом нам там не сподобається?

А оскільки він платить, у мене, за великим рахунком, немає права голосу. На всі мої пропозиції щось змінити у нашому житті він також відмовляє. Мовляв, навіщо псувати те, що й так добре працює.

Але цього року я не витримала і вирішила, годі! Настав час уже внести якусь різноманітність у нашу багаторічну рутину. Вирішила розпочати з квартири. Вона у нас хоч і з гарним ремонтом, але вже давно нагадує якийсь антикварний музей. Або навіть швидше склад.

Всюди лежать гори речей, якими ніхто сто років не користується. І якось у вихідні я просто відправила чоловіка на рибалку з друзями, а сама влаштувала справжнісіньке розхламлення.

Викинула стільки речей, що їх ще на одну квартиру вистачило б! Купу старих футболок, шкарпеток та білизни чоловіка, які вже навіть на дачу було соромно вдягати. Побиті та облуплені тарілки та чашки, які лежали у нас у серванті вже років тридцять. Старий настінний годинник, обдерте крісло, та й багато чого ще.

Частину речей замінила новими. Загалом, коли чоловік повернувся, він не впізнав нашу квартиру.

– Ти що це зробила? – спитав він.

– Те, що давно треба було зробити, – відповіла я. – Звикай, я тільки починаю.

Мені сподобалося, як усе вийшло. У квартирі наче навіть дихати полегшало. А ось чоловік моїх зусиль не оцінив.

– Я тепер нічого тут не можу знайти! – обурився він. – Все переставила! Ти мій улюблений кухоль викинула, з чого мені тепер пити?

– У в твоєї улюбленої чашки вже край відколовся, і тріщина на стороні була, – нагадала я. – Я замість неї купила новий набір, вибери там собі будь-яку.

– І годинника на стіні немає, – продовжив обурюватись Вітя. – А я звик на нього дивитися.

– Так, і на телефоні, який ти постійно з собою тягаєш, у тебе немає годинника?

– Футболки всі повикидала, в чому мені тепер ходити?

– Я тобі нові купила, – говорю.

– Так вони нові, їх шкода носити вдома! – відповів Вітя.

І щодо квартири він так і бурчить. Мовляв, усе було гаразд, а тепер йому не подобається. І нові речі не подобаються, і старі, що я викинула, були цілком придатними.

І як же мене це дратує! Ну, якщо сам не можеш нічого змінити, не заважай це хоча б робити іншим. Хоча, напевно, незважаючи на все це, я й надалі перетворюватиму наше життя. У планах у мене записатися на танці і з’їздити з чоловіком кудись відпочити. І хай він бурчить, скільки хоче.