Деякі кажуть, що зрозуміти, як людина до нас по-справжньому ставиться, можна лише в поганий час. Я не згодна і прикладом цього буде історія двох жінок, діти яких змагалися між собою. Тут-то їхня дружба закінчилась

В однієї жінки донька займалася фігурним катанням. Ця жінка потоваришувала з іншою мамою, – у тієї теж дівчинка займалася у секції. Діти дружили. І жінки дружили, багато спільного вони знайшлося. Розмовляли, обговорювали, ділилися, радісно вітали один одного під час зустрічі.

Все було добре. Так тепло та щиро. Поки не розпочалися змагання.

Дочка першої жінки чудово виступала. Упевнено йшла до першого місця.

І під час виступу мама процвітаючої дівчинки не відривала погляду від своєї дитини. Шептала: «Давай, Аліночко! Зберися! Перемагай!» – сама не помічаючи цього. Очі були вологими від сліз захоплення та співпереживання.

І тут жінка раптом почула, що її подруга теж шепоче. «Упади! Впади!»…

Це було так дико і несподівано, що жінка заціпеніла. І дивилася на спотворене заздрістю обличчя своєї нової подруги. Та була немов у трансі. І шепотіла як заклинання: «Впади!», – не зводячи погляду з дитини.

Дівчинка впала. Збіг такий. І тиха усмішка з’явилася на губах тієї, що хотіла зла.

Це нічого… Це не найголовніші змагання, Аліночка! Інший раз ти займеш перше місце!

Жінка розпрощалася і пішла з донькою – подалі від нової колишньої приятельки. І потім постаралася звести стосунки до формальних привітань. Перестала ділитися. У гості запрошувати. Поводилася обережно, як із зараженою чи ненормальною людиною.

Так буває. Поки немає змагання – люди дружелюбні та бажають добра.

Впадеш – і співчуватимуть. І знову підбадьорювати будуть. І тепло спілкуватись. І чай разом пити…

Зрозуміти, як людина до нас по-справжньому ставиться, можна не лише в поганий час. Але й коли розпочалися змагання. Коли ми почали набирати бали та підніматися. Коли ми пішли на півкроку вперед. Коли ми досягли кращого становища або ось-ось досягнемо.

Ось тут з’являється демон заздрості. І можна почути шепіт-закляття: «Впади! Упади!»… І відчути поштовх у спину. Або удар. Від того, з ким ніби дружив, тепло спілкувався, ділився.

Це слизький момент: коли ви стали перемагати. Коли майже перемогли! Майже досягли! А інша людина трохи відстає. Обернешся – і дізнаєшся, побачиш, почуєш таке, що злякає.

Таке буває. І зрозуміти істинність дружби можна, коли розпочнеться змагання…