Батьки чоловіка не допомогли нам у скрутну хвилину, а від нас чекають і вимагають фінансової допомоги постійно та з будь-якого приводу

Справа в тому, що мій чоловік не має стабільної роботи. Він має таку професію, що він може отримати кілька великих замовлень на місяць, а в іншому місяці їх може взагалі не бути.

Я працюю в держустанові, зарплата у мене невелика, проте стабільна. У нас так заведено, що з моєї зарплати ми завжди платимо іпотеку та інші обов’язкові платежі, а зарплата чоловіка – на все інше. Іноді виходить відкладати добрі суми, які потім рятують нас у ті місяці, коли чоловік заробляє мало.

Батьки чоловіка живуть за містом, але добиратися до них зовсім не довго. Дорога займає не більше двадцяти хвилин. Батько чоловіка нещодавно вийшов на пенсію, його мати на пенсії ще раніше.

Нещодавно якраз у нас трапився період, коли чоловік мав з роботою туго. На щастя, у нас був невеликий запас, нам якраз вистачило б грошей рівно на місяць вперед, це за умови, якби ми ні в чому собі не відмовляли. По-хорошому, ту суму можна було розтягнути на два місяці, що ми й збиралися зробити.

Несподівано чоловікові зателефонувала свекруха та слізно просила допомогти їм грошима. Суть проблеми я не знаю, наскільки зрозуміла, їм терміново знадобилося купити якесь обладнання для дому, щось зламалося із сантехніки. Я в цьому погано розуміюся, треба – значить треба. Ми віддали їм більшу частину грошей, які ми мали. Ми не могли відмовити, це ж батьки. Я завжди думала, що вони зробили б так само.

Тоді нам, звичайно, довелося затягнути паски тугіше. Згодом ми вирішили проблему з грошима, чоловік отримав кілька великих та дорогих замовлень, але я помітила, як його батьки стали повільно, але вірно сідати до нас на шию.

– Ми тут приглянули нові садові меблі, хочемо якнайшвидше купити, поки тут знижки, – тараторила свекруха.

Ми знову дали їм грошей, знову залишилися без подушки безпеки. Добре, що хоч іпотеку з моєї зарплати платимо, бо я не уявляю, як би ми викручувалися.

У побуті всяке може статися. Ось одного разу зламалася наша старенька кухонна електроплита. Як ви вже зрозуміли, квартира у нас куплена нещодавно і зараз ми платимо іпотеку, тому відразу всі меблі оновити та облаштувати все за вищим розрядом поки що не можемо. Кухонні меблі у нас нові, але з покупкою електрики ми вирішили почекати і готували поки що на старенькій плиті. Вирішили, що якщо вже трапилася така ситуація, то треба купувати на кухню електроніку.

Чоловік зателефонував батькові, хотів попросити дати нам у борг небагато, але він послався на відсутність грошей і відмовив. Ми, звичайно, засмутилися, зайняли гроші у друзів, швидко повернули борг. На батьків образи ніхто не тримав.

Потім була ситуація, коли ми теж потребували допомоги, але там все було вже серйозніше. Я сильно впала та пошкодила ногу, довелося робити операцію. Я пішла на лікарняний на кілька місяців, тому наш сімейний бюджет сильно постраждав. Наближався час платежу по іпотеці, а платити не було чим, бо вся зарплата чоловіка пішла на моє лікування, а з моєї зарплати грошей залишилося мало.

Насамперед зателефонували батькам, але вони нам відмовили. Сказали, що нам дуже співчувають, але допомогти нічим не можуть.

Образливо в цій ситуації було те, що гроші у них були. Я це знаю точно, бо свекруха незадовго після цієї розмови випадково ляпнула, що буквально кілька днів тому позичила своїй знайомій велику суму. Вона одразу ж сікла, мабуть, сама не хотіла мені про це говорити, і швидко перевела розмову на іншу тему.

У мене після цього залишився неприємний осад. Вони часто просять у нас із чоловіком допомоги, і ми їм допомагаємо не лише грошима. Іноді ми їздимо до них, допомагаємо їм у господарстві. Коли приїжджаємо в гості, завжди намагаємось привезти їм якісь гостинці чи смакоти до столу.

Звичайно, допомагали ми їм завжди безкоштовно, інакше просто і бути не могло. Єдине, на що я завжди розраховувала – це допомога у скрутний момент. Виходить, що саме у скрутну хвилину, коли ми потребували їхньої допомоги, вони нам відмовили, хоча могли допомогти. Ми б повернули їм ці гроші найближчим часом. Чому ж у них таке ставлення? Я цього не розумію.

Тепер схиляюся до того, щоб більше не давати їм грошей на шкоду собі. Кілька разів ми вже потрапляли у такі ситуації, коли давали їм гроші, а самим доводилося позичати собі на життя. Звичайно ж, нам назад ці гроші ніхто не віддавав, та ми й не вимагали.

Я звикла, що рідним людям треба допомагати, а тим більше членам сім’ї. Надалі думатиму спочатку тільки про себе і, як я вже сказала, давати гроші тільки тоді, коли на нашому рахунку лежить велика сума.