Вирішила віддати свою пенсійну карту невістці, щоб моя онука ні в чому не мала потреби. А потім якось забіг до мене син мій Сашко. Він поїв у мене борщу з апетитом і, червоніючи, попросив грошей у борг

Я на пенсії вже два роки. Але вдома не просто так сиджу, а займаюся улюбленою справою, яка приносить мені дохід. Тварин люблю всією душею, тому беру на перетримку собак та кішок.

Я не женуся за великим прибутком, тому не прагну взяти якнайбільше хвостатих. Навпаки, віддаю перевагу постійним клієнтам. І прибуток хороший, і задоволення від спілкування з тваринами дає мені радість та комфорт.

У мене приватна оселя, місця всім вистачає. Майже постійно мешкають по 3-4 собаки і стільки ж кішок. Забавно, але навіть якщо приносять мені звірятко з поганим характером, у моєму «дитячому саду» він поводиться добре. Атмосфера в мене хороша та доброзичлива.

Є в мене улюблена онучка Ганнуся, їй уже шість років. Дуже їй подобається в мене бувати. А ось невістка Еля – ух, з характером дівчина. Не сходимося ми з нею за духом ніяк. Але синові подобається – значить хороша. Я до них не лізу. І все б добре, але перестала мені Ельвіра дівчинку привозити. Спитала якось, так вона губи підібгала, очі закотила і з зарозумілістю каже:

– Зарази у вас тут багато, шерсть, Ані шкідливо цим усім дихати!

Я знизала плечима. Немає в мене жодної зарази – все чисто. І санітарну обробку влаштовую і клінінг навіть замовляю. У такі дні ми зі звіром перебираємось на сусідню ділянку (у мене їх дві). А якщо хоче Еля пошкодувати, то це її справа.

І все-таки по Анютці я сумувала. Дуже гарна вона в мене дівчинка. Бачуся я з нею тепер рідко, але так хочеться плаття їй нове купити, смачненьким почастувати, іграшкою побалувати.

А тут ще Еля по телефону почала плакатися, що дівчинку в школу збирати треба, а витрати непомірні.

– Ось тобі картка моя пенсійна, хай у тебе буде. Купуй із неї всі доньці до школи, – сказала я.

– Та хіба однієї пенсії вистачить, щоб зібрати до школи, адже там і одяг треба, і на всякі шкільні потреби скидатися? – з сумом зітхнула Еля, але карту взяла.

– А я в тебе й не забираю карти. Пенсію я щомісяця отримую. Бери, витрачай на фрукти, одяг, взуття для Анюти, – сказала я, розуміючи, що Еля не бреше.

Знаю, що нині діти – це дороге задоволення. Особливо коли школярі. І по Ельці бачу, що ощадливо живуть. Раніше вона з гарним манікюром ходила, зачіску робила, плаття купувала. А як пішла з роботи, так і грошей не вистачало.

Карту я віддала спокійно, адже зазвичай я і не чіпала своєї пенсії – залишала на великі покупки. А тепер важливіша справа у мене є – Анічку підтримувати.

Була в мене ще корислива думка, звісно. Я вирішила, що задобрю Елю, вона мені частіше буде дівчинку привозити.

І справді, якось зателефонувала я невістці, запропонувала зустрітися десь у кафе, щоб дівчинку смачненьким почастувати. Погодилася Еля, навела Аню. Ось тільки замовила все – собі та доньці, і на мене дивиться. Плати, мовляв, бабця.

Я й не проти платити, але ж пенсійна карта у невістки. Та ще поповнюється щомісяця. Могла б сама заплатити. Але не стала я скандалити, розрахувалася сама.

Я, до речі, побачила, що Еля виглядає добре – і одягнена модно, і стильно причесана А ось як Анечка одягнена, мені не сподобалося.

Запитала я невістку, що купила вона моїй онучці, вона щось невиразне відповіла. Натомість розповідала, як багато йде на гуртки та секції для дівчинки. Я кивнула, ну секції так секції. Теж треба.

Наступної нашої зустрічі я знову побачила, що Еля має нову сукню. Аня ходила з портфелем, який їй, судячи з усього, віддав хтось із знайомих. І знову я промовчала. А потім якось забіг до мене син мій Сашко. Він поїв у мене борщу з апетитом і, червоніючи, попросив грошей у борг.

– Розумієш, мам, так недобре вийшло. Елька з роботи пішла і грошей різко перестало вистачати. Хоча я й отримую непогану зарплату, – пояснював мені син.

А ще сказав, що дружина у сварці сказала, що дочка у них ходить як обірванка. І грошей немає на заняття та секції. Усі діти ходять, а в них немає грошей.

– Мам, позич, а? Я одягну Анютку, та оплачу заняття за кілька місяців наперед. А там у мене премія буде, та підвищення очікується, – попросив син, жадібно доїдаючи другу тарілку борщу.

Як же я здивувалася і розлютилася одночасно. А Елька попросила мене не говорити синові про те, що вона користується моєю пенсією.

Ох, гадюка! Витрачає мою пенсію на свої нігтики та сукні, а дитину в лахмітті до школи водить. І все-таки я не стала нічого синові говорити. Гроші дала, відкладено у мене було на будівництво лазні. А з Елькою сама поговорила, та й так, що розплакалася безсовісна моя невістка. Покаялася, що витрачала всі гроші на себе.

Забрала я у неї картку і сказала, що якщо вона Аню не буде мені приводити, то розповім Саші про те, що мою пенсію, вважай, «крала». А ще сміла мого сина соромити за брак грошей.

Від мене Еля пішла, надувши губи. Навіть не попрощалася.

А ще за місяць Еля знову на роботу влаштувалася. Стала купувати дочці одяг гарний, іграшки. А якось запропонувала до зоопарку сходити втрьох. Вона сама заплатила за вхід, ще й морозиво нам усім купила.