Свекрусі і допомагаємо більше, і їздимо частіше, і відносини тепліші. Мама ображається, але вона сама винна

Мамі одразу не сподобалася ідея мого заміжжя. Тоді я не розуміла, що не так. Мама казала, що рано ще, та й наречений якийсь ніякий, можна й кращого знайти. Це лише через кілька років до мене дійшло, що маму не влаштовував мій від’їзд із батьківського будинку зовсім з інших причин.

До весілля я жила з нею та молодшою ​​сестрою. Сестра ще навчалася у школі, а я вже працювала. Я платила половину комуналки, займалася домашнім господарством та періодично робила з сестрою уроки. А коли я зібралася заміж та переїхала до нареченого, то все це довелося робити мамі. Звичайно, їй це не сподобалося.

При знайомстві з моїм нареченим мама навіть не намагалася зобразити на обличчі якусь гостинність. Вона сиділа з незадоволеною міною, ставила незручні запитання і взагалі поводилася погано. Моя молодша сестра поводилася набагато краще, а це показник, якщо вже так рахувати.

– А що я можу зробити, якщо він мені не подобається, – розводила вона потім руками.

Натомість свекруха зустріла мене, як рідну. Я людина взагалі не дуже комунікабельна, з новими людьми я соромлюся і гублюся, але ця жінка з перших слів зуміла до себе привернути. У її будинку мені було спокійно та комфортно.

Після весілля ми в’їхали до квартири, яка належала раніше бабусі чоловіка. Там давно не було ремонту, до того ж квартира здавалася довгий час. Наймати бригаду нам було накладно, тож вирішили робити ремонт своїми руками.

У ремонті брали участь наші друзі, свекруха, навіть моя молодша сестра приїжджала допомагати, коли треба було відмивати вікна, двері та підлогу. Тільки моя мати проігнорувала цей захід, сказала, що там і без неї помічників вистачаєе. Хоча роботи там усім би вистачило.

Коли народилася дитина, на допомогу мені завжди приходила свекруха. Її навіть просити не треба було, вона просто брала і приїжджала, розуміючи, що мені з немовлям і цілодобово працюючим чоловіком важкувато.

Моя мати теж знала це, але завжди знаходила відмазки. То погода не дуже, то сестру одну вдома не кинути. Ну це так, чотирнадцятирічна дівчинка одна вдома вечір провести не здатна, за нею око та око потрібне.

– Я ось взагалі ні від кого допомоги не отримувала, і впоралася. Будь у тебе двійнята, там інша справа, – міркувала мама.

Якщо свекруха завжди намагається згладити конфлікти, оминути гострі кути, моя мама навпаки робить. Якщо вона знає, що у нас з чоловіком був якийсь гострий момент, то обов’язково розколупає цю тему, ще й дров підкине у вогонь. Якоїсь миті я зрозуміла, що не хочу їй нічого розповідати і дуже ретельно підбираю теми для розмови.

А ставлення до подарунків? Свекрусі дарувати подарунки одне задоволення. Вона або одразу каже, що хоче отримати, або каже, що нічого не треба, і радіє всьому, що їй подарують. Мама ж не така. Вона відмовлятиметься, говоритиме, що подарунки їй не потрібні, а потім коли отримує якийсь подарунок на наш розсуд, кривить незадоволену міну, процвдить “дякую”, і сидить весь вечір зі скривдженим обличчям.

Мама чоловіка пам’ятає всі наші важливі дати, не забуває привітати мене та внучку з днем ​​народження. Моя мама вища за ці умовності. Зятя вона не вітає принципово, адже він їй досі не подобається, а про день народження єдиної внучки забуває.

– Ой, ну яка їй поки що різниця? Вона ще маленька. Буде старшою, її вітатиму, а ти й без мене знаєш, що в тебе цього дня дочка народилася.

Думаю, що після всього перерахованого ні в кого не виникає  питання “а чому це стосунки зі свекрухою кращі, ніж із рідною матір’ю”. Може, тому що свекруха готова не лише отримувати, а й щось давати натомість і що спілкуватися з нею комфортніше?

Але мама постійно ображається. Каже, що в мене завжди тільки свекруха хороша, а рідна мати погана, тому що доводиться зважувати кожне слово, терпіти невдоволені погляди і слухати шпильки на адресу мого чоловіка. Вона сама в такому відношенні винна, але міняти нічого не збирається.