Брат вимагає від батьків написати заповіт на його користь, він же ремонт оплатив їм

Мій брат завжди був передбачливим хлопцем, але цього разу він навіть сам себе перевершив. Почав вимагати від наших батьків, щоб вони вже зараз пішли і оформили заповіт, причому на його користь. Бо, бачте, він у нас — благодійник, оплатив батькам ремонт у квартирі. І було б, на його думку, несправедливо потім цю квартиру зі мною ділити.

Нашим батькам і шістдесяти ще немає, а брат уже налаштований ділити спадщину. Хоча я, по суті, не здивована — він завжди все робив із прицілом на далеку перспективу. Але цього разу він геть перегнув палицю.

Моєму братові зараз тридцять два роки, мені — двадцять дев’ять. І я, і брат живемо окремо від батьків. У мене вже є чоловік і дитина, а брат поки що живе сам, що не дивно з його характером. Дівчата не люблять скнар, а мій брат — саме такий.

Я ще з дитинства засвоїла, що просити щось у брата — марна справа. Він сам ніколи нічого не давав, а якщо батьки й намагалися його присоромити та змусити поділитися, він одразу починав ревти, ніби в нього останнє забирають. Тому з ним неможливо було грати — своїм він не ділився, а чуже швидко загрібав до себе і віддавав лише після втручання дорослих.

У нас із братом не склалися близькі родинні стосунки саме через його вічну жадібність. Я намагалася його зайвий раз взагалі не чіпати, щоб менше було претензій. Зайдеш, бувало, до нього в кімнату покликати на вечерю, а потім два дні доводиш, що не брала його брелок, який лежав там, коли я зайшла. Я ж навіть не бачила того брелка.

Батьки намагалися ставитися до братових примх із гумором. Тато пророкував йому кар’єру прапорщика, а мама казала, що йому треба в якісь контролюючі органи. Я ж зі свого боку щиро вважала, що братові треба лікуватися у спеціалізованому закладі.

З роками братові загони нікуди не зникли. Навіть на моє весілля, куди я йому особисто дозволила прийти без подарунка, він не пішов. За офіційною версією — захворів, а насправді — щоб не витрачатися на подарунок. Він знав, що, хоч я й дозволила нічого не дарувати, це дивно виглядатиме, та й батьки навряд чи зрозуміють. Тож він обрав найпростіший варіант — взагалі не з’являтися.

О, якщо ви зараз переживаєте, що в людини просто не було грошей, а я тут розпускаю отруту, то даремно. Гроші у брата є завжди. Його скнариста душа не знайшла б спокою, якби його недоторканний запас коштів бодай трохи збіднів. Він завжди витрачає гроші дуже неохоче. Навіть на покупку машини зважувався два роки, хоча гроші на неї мав.

Минулого року брат раптово розщедрився й вирішив оплатити батькам ремонт у квартирі. Все це було подано так, ніби він їм трьохповерховий палац збудував, а не профінансував косметичний ремонт. От ми з чоловіком батькам на дачі опалення провели й лоджію засклили, і жодних пресконференцій з цього приводу не влаштовували. Просто взяли й зробили.

А брат зі свого “подарунка” влаштував мало не шоу. І в усіх соцмережах написав пости про те, як важливо допомагати батькам, не забувати їх, бути вдячними та інші бла-бла-бла. А потім на кожне свято нагадував, що всю цю красу оплатив він. В мене син, коли тільки привчався до горщика, зробить свої справи, а потім носить горщик показувати всім, який він молодець. От і брат поводився приблизно так само.

Але це ще не головний “заїзд”. Головне те, що нещодавно брат заявив батькам, що їм варто піти й скласти заповіт. Бо в житті всяке трапляється, тож краще перестрахуватися.

Батьків така вимога вразила, а я не стала приховувати емоцій і заявила, що брат зовсім з глузду з’їхав. Мамі й татові ще й шістдесяти немає, а він про заповіт. Це ж нормальна людина, ні?

– Людина може померти будь-коли, це, на жаль, факт. А я не хочу з тобою потім судитися за спадщину, – заявив брат.

А що судитися? Все буде поділено навпіл, а там розберемося. Але брата такий варіант не влаштовує. Йому не треба порівну.

– Ага, я тут ремонт оплачую, величезні гроші витрачаю, а ти мені про “половину” говориш! Хоча ви взагалі ні копійки не вклали! – заверещав брат, обурений таким підходом.

Тут навіть батьків пройняло. Тато поцікавився, чи не хоче син, щоб вони повернули йому гроші, бо він так переймається, аж про заповіт згадав. А брат образився. Мовляв, батькам він допомагав від щирого серця, але заповіт було б добре оформити.

Я в шоці від його простоти. З таким підходом до життя він до пенсії не доживе, бо його жадібність зaдyшить його раніше.