Ми минулого року ремонтували дачу, яку свекруха хотіла нам віддати, а зараз вона її продає, бо дівер вирішив одружитися

Чому ми посварилися з мамою чоловіка? Бо вона в нас дуже хитра особа, яка володіє дивовижним акробатичним умінням «перевзуватися в повітрі». Цього разу вона зробила це за наш рахунок.

Ми весь минулий рік ремонтували дачу, яку свекруха неодноразово обіцяла переписати на старшого сина, тобто на мого чоловіка. А цього року про це вже й мови не було, бо молодший син вирішив одружитися, і любляча мама хоче дати йому грошей на весілля. Для цього потрібно продати дачу. І тут з’ясувалося, що нічого вона нам не обіцяла.

З Ларисою Павлівною я намагаюся спілкуватися якомога рідше. Вона мені не подобається своєю манерою постійно скаржитися. То у неї болить, то щось свербить, на роботі її не цінують, грошей мало, то надто спекотно, то занадто холодно – загалом, завжди щось не так. Людина – суцільний негатив.

Чоловік з мамою теж спілкується нечасто, але там інша причина. У мами є улюблений син – молодший. Старшого ж завжди ставили на другий план. Це помітно, звичайна недолюблена дитина. Але з мамою він стосунки підтримує, каже, що після смерті батька відчуває обов’язок допомагати їй.

Молодший брат чоловіка, Сашко, дружить і спілкується з усіма. Він душа компанії, ні на кого не ображається, каменя за пазухою не тримає. Хлопець хороший, але без царя в голові й ледар, яких пошукати. У них із чоловіком різниця в сім років, але відчуття таке, що Сашко ще до початкової школи ходить. Його інакше як Сашком ніхто з знайомих і не називає. Лише мама кличе його Шурочкою, але це теж не краще.

Дачею свекруха не займалася, такого бажання у неї не було. Але за неї потрібно було платити внески або продавати, щоб вона не стояла без діла й не муляла очі. Лариса Павлівна вирішила інакше: вона запропонувала цю дачу віддати нам. Сама запропонувала, ніхто її не просив, прошу зауважити.

– Я ніколи не була городником, Шурочка теж туди їздити не буде, ти ж брата знаєш. Так вона зовсім розвалиться. А за неї ще й платити треба щороку. Хоч і небагато, але все ж копійка гривню береже, – починала розмову свекруха.

Потім було запропоновано, що якщо ми хочемо – можемо користуватися дачею, але тоді й внески сплачуватимемо самі. Ми з чоловіком переглянулися й поїхали подивитися, що нам там хочуть віддати. Я там узагалі жодного разу не була, а чоловік уже й не пам’ятає, коли востаннє приїжджав.

Картина, яка нас зустріла, не радувала око. Паркан догниває в кущах. Будиночок із прогнилим ґанком і битими вікнами, заросла велика ділянка, де вже незрозуміло, що і коли садили, навіть стежок не залишилося. Великий бак для води, який уже проржавів. Картина вражаюча.

Але ми з чоловіком оглянули ділянку, роздивилися й визнали її перспективною. Поговорили з сусідами про електрику й воду. Відповіді нас влаштували. Ми вирішили реанімувати цю дачку.

Увесь минулий рік ми з чоловіком присвятили цьому захопливому заняттю, перериваючись лише на зиму. До минулої осені вже викосили весь бур’ян, поставили нормальний паркан, розібрали мотлох у будиночку, замінили вікна, усе, що вимагало заміни, пофарбували, перекрили дах. Завели в будинок електрику й воду. Цього року хотіли садити дерева й ягідні кущі.

Свекруха на дачі була разом із Сашком, коли ми закривали минулий осінній сезон. Вони самі напросилися, бо їм дуже було цікаво, що ж ми там стільки часу робили. Свекруха залишилася під враженням, а ми нагадали, що непогано було б переоформити документи на власність.

Тут виявилося, що свекруха вже почала це робити, але виникли якісь проблеми із землеустроєм і ще чимось, тому все не так швидко, як хотілося б. Але вона все пам’ятає й свою обіцянку виконає.

До зими вона не встигла з цим розібратися, а потім з’ясувалося, що там потрібно працювати на місці, викликати інженера, коротше, якась незрозуміла для мене тяганина. Єдине, що я зрозуміла, – навесні все буде владнано.

Я якось із голови всю цю метушню викинула, доки нещодавно чоловік не повернувся додому злий і нервовий. Виявилося, що він був у мами, бо вона хотіла сказати йому щось важливе. Цим «щось» було повідомлення, що Сашко надумав одружитися. І буде весілля, яке ми з чоловіком свого часу «поскупилися» зробити.

Чоловік поцікавився, звідки гроші на всі торжества, адже Сашко отримує небагато, свекруха теж, невже наречена багата? А Лариса Павлівна пояснила, що наречена там така ж, як Сашко, а гроші будуть, коли свекруха продасть ту саму дачу, яку ми ремонтували й у яку вклали стільки сил і коштів.

Оце поворот! Я була шокована, чоловік теж не зрадів. Він нагадав мамі, що взагалі-то вона обіцяла віддати її нам, ми вклали купу грошей, бо робили під себе. А свекруха лише кліпає очима, нічого вона такого не обіцяла.

Ми з чоловіком у люті від такої поведінки. Самі теж лохонулися, треба було спочатку документи переоформлювати, але хто ж знав, за свекрухою обману раніше не помічали.

Чоловік заявив мамі, що якщо вона так учинить, то на його допомогу більше розраховувати не може. Хай допомагає Сашко, заради якого вона й на совість готова наплювати. Тепер у Лариси Павлівни новий привід для скарг – син її шантажує. А я з чоловіком погоджуюся, свекруха зовсім уже загралася.