Дуже хитру позицію зайняла моя мама. Свою пенсію, яку вона отримує, мама відкладає собі на “чорний день”, не витрачає, а її життєві потреби повинна покривати я. Тобто за комуналку платити, за ліки, за продукти та інші потреби. І зовсім маму не цікавить, що я в декреті, чи живемо ми тільки на зарплату чоловіка. Вона вважає, що я зобов’язана її утримувати

Для мене нинішня мамина поведінка здається дивною, тому що вона раніше ніколи в житті не збирала гроші, щоб відкласти на щось.

– Поки молоді, треба жити тут і зараз, а збиратимемо в старості, коли нічого не хочеться, – виправдовувалася тоді мама. Батько з бабусею їй не вірили, а дуже дарма, бо на старості років мама насправді почала збирати гроші, тільки дуже дивним чином.

На пенсію мама не виходила довго, казала, що вдома їй робити нема чого, нудно, а на роботі хоч якась різноманітність, не так нудно. Я маму не змушувала сидіти вдома. Дітей, з якими мені була б потрібна допомога, тоді не було. Города, який би відволікав мамину увагу, теж не було. А просто так вирячитися в телевізор цілими днями вона не хотіла.

Але після пандемії літніх працівників почали акуратно відправляти пенсію, мовляв, дайте вже дорогу молодим, зарплатних фондів на всіх не вистачає. Мама не стала ходити з начальством, хоча чинили вони не зовсім законно, скажімо так. Але, мабуть, мама вирішила, що вона вже насправді не працювалася, тепер можна й заслужений відпочинок.

Я на той час тільки дізналася, що вагітна. Мене втішила мамина заява, що вона тепер повноправна пенсіонерка і вдома сидітиме. Потішило в тому плані, що можна буде розраховувати на мамину допомогу з майбутньою дитиною. Я не хочу робити велику перерву в роботі, тому думала, що народжу, якусь частину декрету відсиджу, а потім з дитиною допомагатиме мама.

Але тепер я думаю, що ми з мамою посваримося набагато раніше, ніж народиться дитина, і мені треба буде повертатися до роботи. Справа впирається у гроші. Мама вперто не хоче витрачати свої фінанси на своє ж життя, зате з мене постійно потребує допомоги.

Коли мама вперше звернулася за грошима, причому так запросто, ніби ми вже про все домовилися, і я погодилася на всі умови, я грошей мамі дала. Ну, ситуації ж різні бувають – витратилася людина сильно, наприклад, на ліки, або закупила на кілька місяців наперед побутову хімію. Тим більше, тоді я ще сама працювала, з грошима у сім’ї було легше.

Але місяць ще не закінчився, як мама знову заявила, що грошей треба. Вже виникло закономірне питання, а куди стільки? Мама що невиразне тоді сказала, але суть зводилася, що ніби на ліки. Ну окей, здоров’я це важливо, на ньому заощаджувати не можна.

Потім я збиралася до мами в гості заїхати, і вона викотила мені цілий список продуктів, які треба привезти. Вона, мовляв, себе погано почуває, сама в магазин не піде, тож я вже мала розстаратися, купити все, а гроші вона мені потім віддасть. Гроші вона мені не віддала, ясна річ. Якось тема замилилася.

Така ситуація повторилася і наступного місяця, і третього теж. Я почала хвилюватися, бо витрати виходили дуже великі, я ж вважала те, що витрачала плюс мамина пенсія. І виходило дуже багато.

Думки були різні – мама на щось хворіє і в таємниці від мене купує дорогі ліки. Або мама якось вляпалася в мікропозику і тепер не може нормально розплатитися. Або ж якісь шахраї тягнуть із неї гроші. Загалом, думок у голові було багато, але доброї жодної.

Я з мамою і так намагалася поговорити, і сяк, щоб і з’ясувати правду, і особливо на неї не тиснути. Коли зрозуміла, що користі ходити навколо і близько немає, запитала прямо, куди вона витрачає стільки грошей.

– Стільки – це скільки грошей я витрачаю? – здивувалася мама.

Мені вже набридло натякати, тому я просто озвучила суму, яка виходила на місяць на мою думку. Мама підняла брівки та поцікавилася, звідки я таку цифру взагалі взяла. Я пояснила, що вважаю її пенсію та плюсую те, що я їй давала.

– А я свою пенсію не витрачаю, – промовила мама. – Свою пенсію я відкладаю.

Мама пояснила, що відкладає свою пенсію на “чорний день”, а живе та планує жити на ті гроші, які йде від мене. Довелося мамі нагадати, я вже в декреті, а чоловік уже косить фіолетовим оком, коли я вкотре прошу у нього гроші для мами.

– Ти повинна мені допомагати, я тебе виростила, вивчила, а тепер я старенька.

Вона, значить, збиратиме на якийсь чорний день, а я маю з чоловіком лаятися і гроші з нього виманювати. Дуже добре придумано, саме те, що потрібне в декреті.

Грошей від мене мати більше не отримає, і це навіть не моє рішення. Чоловік сказав, що мене і дитину він підряджав утримувати, а ось на мою маму це не поширюється, тому її він собі на шию садити не буде.

Жорстко, але я з ним погоджуюся. Мама дуже не вчасно вирішила почати економити, та й спосіб обрала дуже дивний.