Сім’я мого брата тимчасово живе у нас, і квартира перетворилася на гуртожиток. А від невістки жодної допомоги

Я завжди картаю себе за те, що вічно лізу зі своєю допомогою там, де люди й самі могли б чудово впоратися. У результаті – тільки я вся в милі, а всім іншим добре.

У мене є старший брат Женя, ми з дитинства дуже дружні. Я рада, що нам вдалося пронести теплі стосунки через роки.

Женька давно одружений, я теж заміжня, у обох – діти-школярі. Ми живемо в одному місті і бачимося дуже часто.

Нещодавно брат, нарешті, зважився взяти іпотеку, адже спливав термін пільгових програм у всіх банках. Він придбав двокімнатну квартиру в новобудові на околиці міста. До цього вони багато років винаймали житло – за 10 років тричі змінювали адресу.

Нам із чоловіком пощастило більше, звісно – ми живемо у трикімнатній квартирі його батьків, які на пенсії й поїхали на малу батьківщину свекра, в інше місто.

Женя з радісною новиною про покупку квартири зателефонував мені першій:

– Лен, ну все – отримав ключі. Беремося за ремонт, тут же просто голі стіни. Залишилося вирішити, де нам перебути на час робіт – орендовану квартиру треба звільнити за тиждень… Мабуть, щось знімемо на пару місяців.

– Та ти що! У вас і так тепер величезні витрати. Живіть у нас, – відповіла я, навіть не замислюючись.

– А тобі не треба це з Льохою узгодити? – запитав брат.

– Навіщо? Я знаю, що чоловік відповість, – усміхнулася я.

І за тиждень життя нашої сім’ї круто змінилося: все-таки 6 людей навіть у трикімнатній квартирі – це багато. Але я була впевнена, що ми зуміємо організувати побут – зрештою, на двох чоловіків і двох підлітків у нас аж дві жінки!

Та, як виявилося, я рано зраділа.

Моя невістка Ліля – своєрідна дівчина. Хоч нам із нею вже під сорок, але вона ніби застрягла у віці 25 років. Можливо, мені так здається, бо Женя старший за дружину на 5 років і постійно підкреслює поруч із нею свою мужність. Інакше як «моя маленька» він її й не називає.

До покупки Женею квартири я думала – яке мені діло до цих нюансів їхніх стосунків? Живуть собі дружно, брат щасливий, а це головне. Але тепер інфантильність невістки стала і моєю проблемою.

Перший тиждень перебування брата з дружиною та сином у нас я взяла всі клопоти на себе. Донька хоча б наглядала за племінником, вона старша за нього на два роки: будила, допомагала з уроками, зустрічала його зі школи. А я готувала провізію на всю нашу ораву, прала, прибирала.

Мені було дивно, що Ліля жодного разу за цей час не запропонувала допомогу.

До кінця другого тижня я просто зашивалася і вирішила поговорити з невісткою.

– Ліль, ну ти працюєш віддалено, сидиш цілодобово з ноутбуком. Можеш хоч суп зварити на всіх шість ротів чи навіть елементарні макарони? Я ж розриваюся на шматки! – сказала я.

– Ой, Лено, а я так багато не готую… На сніданок Женя завжди сам Павлика годує, вони разом ідуть. На вечерю щось готую, ну або мама моя привозить. Вона у нас часто буває, і Павлик теж майже завжди у неї… – відповіла Ліля томним голосом.

– Гаразд, готування – не твоє. Ну, а прання, прасування? Подивися, скільки в нас тепер народу! І це на два місяці мінімум, – продовжила я, ледве стримуючись.

– У тебе пральна машинка зовсім інша… І праска теж. А раптом я щось зламаю? – тихо сказала невістка й знову уткнулася в ноутбук.

«М-да, цікаве життя у мого братика», – подумала я.

А пізно ввечері, коли діти вже спали, Женя прийшов до мене на кухню.

– Лен, ну навіщо ти так? – строго запитав він.

– Ти про що? – остовпіла я.

– Ти Лілю відчитала за те, що вона тобі не допомагає, і тепер вона весь вечір у кімнаті плаче. Нам простіше з’їхати, якщо сестра буде так тероризувати мою дружину, – продовжив він, насупившись.

– Тероризувати? Женька, що ти несеш? Та я взяла на себе всі домашні справи! Тобто тобі шкода дружину, а мене ні? Як це в тебе так виходить? – спалахнула я.

– Ну, просто ти інша. А з Лілею так не можна… – відповів брат.

– Тобто вона – ніжна квіточка, а на мені можна орати? Дякую тобі велике за добре слово. Знаєш, може вам і справді краще пошукати окрему квартиру, ніж жити зі мною? А то Ліля так страждає! – із сарказмом підсумувала я розмову.

Женя вийшов із кухні й грюкнув дверима.

І ось уже кілька днів удома панує напружена атмосфера. Дорослі майже не спілкуються одне з одним, а невістка ходить із заплаканими очима. Я нікого не виганяю, але й до попередніх нормальних стосунків повернутися буде дуже складно.