Мріяли з дружиною про дитину, а потім зрозумів, що мріяв лише я один

Майже шість років ми з Христиною були чоловіком та дружиною. І якщо перший рік про дітей навіть не замислювалися, то згодом ця стала головною нашою темою. Але довгоочікувана вагітність так і не наставала, тоді ми пішли лікарями.

Лікарі швидко виявили проблему, запевнили, що нічого страшного в нашому випадку немає, виписали Христині таблетки. Лікування допомогло! За кілька місяців ми чекали на свого первістка.

Але трапилося лихо: коли Христина була на другому місяці, то вона втратила дитину. Лікарі пояснили, що так буває, втішили, що діти в нас ще можуть бути.

Христина дуже переживала. Я намагався відвернути свою дівчинку від сумних думок. Дарував їй коштовності, шуби, водив у ресторани. Через деякий час вона починала посміхатися. І я з нею також.

І знову ми мріяли, що станемо батьками. І знову Христина завагітніла, але в два-три місяці відбувався викидень. І так було тричі.

Найдивовижніше, що наш лікар не міг зрозуміти, чому це відбувається. Ми пройшли всіх фахівців, всі необхідні та непотрібні аналізи здали. Марно, ніби наврочив хтось.

Якщо чесно, навіть до бабки якоїсь їздили. Та чогось руками водила, потім казала, що порча на нас. І сказала таке, що я тільки біля скроні покрутив.

Загалом, я висміяв методи старої і Христині заборонив виконувати її рекомендації. А дівчинка моя знову знітилася.

Я не знаю, скільки б це все тривало, якби одного разу я не підслухав розмову Христини з подругою. Справа в тому, що я побачив їх у кафе з вікна. Вони мене не помітили, щось захоплено говорили, я в кафе попрямував. Не можу ж пройти повз, побачивши дружину.

Христина з подругою сиділи за столиком, за вішалкою, тому вони мене не побачили відразу. Я хотів, було, вже ступити до них з жартівливим вигуком: «Ага, пліткуємо». І тут я завмер від почутого.

– Ой, Христино, я не можу уявити, як ти можеш так? – долинув до мене голос її подруги. – Три рази викидні! Це ж боляче, та й здоров’ю шкідливо.

— Все одно не так боляче, як народжувати. Тим більше, я вибираю термін невеликий, проблеми мінімальні! Пігулку випиваю, і все!

– Ні, я все одно тебе не розумію. Ці таблетки шкідливі. А раптом ти взагалі ніколи не зможеш народити?

— А я й не збираюся, — посміхнулася Христина, — хочу для себе пожити. Ти б бачила, як мій чоловік мене шкодує після таких викиднів. Просто золотом обсипає. Тому якщо що, зможу безбідно жити і без нього. Ще кілька разів «скину» і в зав’язку.

— Я не зрозумію, невже лікарі нічого не розуміють?

— А я в одного і того ж лікаря спостерігаюсь, ділюся з ними дарами чоловіка, — посміхнулася дружина.

Я слухав визнання Христини і просто повірити не міг, що це каже моя кохана дружина. Виходить, вона сама влаштовувала все, підмовила лікаря!

Загалом, набридло мені стояти ховатися за вішалкою, ступив я до столика. Бачили б ви обличчя моєї дружини. Вона зблідла, щось забелькотіла, але я її зупинив.

— Я чув, щоб сьогодні твого духу в моїй квартирі не було. – сказав я і пішов.

Вона побігла за мною, спробувала сісти до мене в машину, але я залишив її там, на вулиці. Не розповідатиму, як я її виганяв із квартири, не хотіла вона так просто йти. Але все ж таки у мене вийшло.

І ось зараз я абсолютно вільний, ми розлучилися. Але досі зрозуміти не можу: невже я настільки поганий, що від мене не можна було народити дитину?