Від сина допомоги ніякої немає: приїжджає тільки щоб повипендрюватися перед дружками та сестрою своїм достатком.

Син живе в іншому місті і непогано там улаштувався. Я навіть сказала б, що добре. Є свій великий будинок, є машина, відпочивати їздить закордоном. Як будь-яка мати: я за нього рада. Добре, що у твоєї дитини в житті все складається чудово. Але поведінка сина мене сильно дратує.

Я ще не в тому віці, коли самостійно не можу вижити. У мене є пенсія, я ще працюю і навіть не думаю поки що йти на спокій, бо на одну пенсію жити сумно.

Маю двох дітей. Дочка живе на сусідній вулиці, а син поїхав підкорювати столицю, і в нього непогано це виходить. Він не лінується приїжджати і хвалитися своїм достатком перед дружками та сестрою.

У доньки сімʼя цілком звичайна. Вона працює, зять працює, виховують дитину. Бідними я їх не назву. Втім, як і заможними. Міцний середнячок, скажімо так.

Можливостей якось серйозно їм допомагати я не маю. Але з онукою, коли просять, сиджу. Зі свого городу допомагаю овочами та фруктами, та й так, по дрібниці, коли треба.

Ми нормально живемо, порожні макарони не лопаємо. Але й кудись на моря рвонути теж не можемо собі дозволити. А ось син може запросто, що робить регулярно.

Я намагаюся йому не нав’язуватись. Пишу, дзвоню, але своїми проблемами не загружаю, нічого в нього не випрошую. Якось звикла розраховувати лише на себе у житті.

У гості син приїжджає рідко. Коли щорічно, коли за рік. Ні разу не привіз ні мені, ні сестрі, ні племінниці нічого в подарунок, хоч сам розповідає, як добре заробляє.

Він насправді виглядає лощеним. Одяг явно дорогий, взуття добротне, за собою син явно стежить. Кілька разів приїжджав на дуже недешевій машині, показував фото та відео свого будинку.

Років п’ять тому син звернув увагу, що маю вдома старий ремонт. Так, згодна, непогано було б його оновити, але самій займатися сил ніяких немає, а наймати бригаду немає грошей.

– Так, мамо, треба б тобі квартирку освіжити, звичайно. Нічого, приїду, дам грошей, все зробимо, – господарським поглядом оглянув мою квартиру син.

Якраз у нас зібралася рідня, друзі-приятелі сина, з ким він якось підтримує зв’язок. І заяву сина почули всі, тема одразу ж переключилася на ремонт, а син одразу почав хвалитися, який дім він собі збудував.

Ні у відпустці, ні після неї жодних грошей на ремонт він не надіслав. Я не нагадувала, щоб не виглядало як випрошування, а сам син навіть не заїкався на цю тему.

Іншого разу приїжджав, зауважив, що сестра за літо зовсім не засмагла, їй би кудись на море з’їздити. І відразу ж починається розповідь, як чудово він відпочив та скільки витратив на це.

Я не сумніваюся, що син має гроші: він це все не вигадає. Але я не розумію, навіщо цим понтоватись і щось обіцяти, якщо не плануєш якось виконувати свої обіцянки?

Минулого року треба було робити операцію на суглобі. Було два варіанти. Безкоштовно, але за півроку, чи зараз, але платно. А сума там виходила пристойна, мені не по кишені.

Син дзвонив у ці дні, я йому цю історію розповіла, півроку мучитися з болями ще не хочеться. Але й на платну операцію грошей немає.

– Так, медицина у вас, звичайно… Але ти одужуй, – заявив мені син.

Я розумію, що у всіх вже своє життя, але навіщо тоді приїжджати і вічно хвалитися своїм статком? Хизуватися перед друзями? Для цього можна було одного разу приїхати. Навіщо щоразу влаштовувати концерт?

Сестру носом ткнути у те, як погано вона живе? Так їй начхати. У неї є прекрасний чоловік і дитина, а все інше потихеньку додасться, не так вже й погано вони живуть.

Звісно, ​​від дому я йому не відмовлю: син усе-таки. Але слухати про його величезні доходи та можливості вже нудно.