Теща знахабніла в край і вирішила перетворити мене на безкоштовного кур’єра. Не вийде!

Робота роз’їзного характеру… Для когось це межа мрій. Романтика ж! Сів за кермо, виїхав на трасу і пиляєш у обрій, поки бензин не скінчиться або очі від втоми не випадуть. Інші люди дивляться скептично. Вважають професію водія нудною та непрестижною.

Я намагаюся дотримуватись золотої середини. Мені моя робота подобається, я не збираюся її міняти ні на яку іншу. З іншого боку, іноді ця професія породжує дуже багато проблем, і деякі з них безпосередньо пов’язані з близькими. Наприклад, із дружинами, батьками і, що найнеприємніше, із тещами.

Моя теща Лідія Олександрівна, незважаючи на свої 70 років, продовжує займатися підприємництвом. Крутою бізнес-вумен я б її, звичайно, не назвав, але дрібний садовий інвентар, насіння та добрива вона продає хвацько. За її запевненнями, за місяць заробляє не менше 800 умовних одиниць. Для пенсіонера це дуже добре.

І ось нещодавно Лідія Олександрівна вирішила розширити свій бізнес. Маленького магазинчика у спальному районі стало мало, і вона зробила дешевий продажний сайт.

Найняла програміста, той склепав їй простенький дизайн, поставив модуль для оформлення замовлень. Одразу ж уклала договір із службою доставки, щоб ганяти товар до інших міст.

Але, як з’ясувалося, для цього товару таке рішення не дуже й вигідне. Платити потрібно багато, а коштують насіння недорого. Іноді взагалі в нуль працювала. У зв’язку з цим теща звернулася до мене за допомогою, знаючи, що я постійно їжджу одним маршрутом день у день.

– Ось, Коля, – почала теща занудним голосом, коли ми з дружиною приїхали до неї на чашку чаю, – тяжко нині справи вести. Потрібно доставити пару пакетиків із насінням у Стрий, а так дорого. Збитки отримаю.

– Ну, я майже щодня туди їжджу, – я вже зрозумів, до чого хилить Олександрівна, і був готовий допомогти.

– Чудово! Дівчина-покупець сама до тебе підійде, куди скажеш. Просто в них таке насіння не купити ніде, дуже рідкісне. Ось вона в мене їх замовила.

Пояснення слухати не став. Просто мовчки забрав пакетик, вислухав купу подяк, а наступного дня доставив товар покупцю. Проблем і проблем не виникло. Все як за годинником.

Але важливо розуміти, що одержувач посилки сама підійшла до моєї машини, я нікуди не їздив і по Стрию не колесив.

Через тиждень теща знову звернулася до мене з проханням, але вже з більш глобальноим. І, загалом, навряд чи здійсненним.

Суть у тому, що та покупниця була у Олександрівни у Стрию далеко не єдина. І одразу кілька людей зробили замовлення одного дня. Чи на рекламу якусь відгукнулися, чи за сезонністю, тут уже я не знаю.

– Колька, а ти зможеш мені ще раз допомогти? – запитала Лідія Олександрівна, зателефонувавши мені глибокого вечора напередодні виїзду.

– Знову щось відвезти треба?

– Так. Тільки тут трохи складніше. Тобі треба буде по 6 адресах покататися і віддати пакети із замовленнями.

– У сенсі об’їхати півміста чи що?! Ні, не зможу. У мене стільки часу нема. Та й пальне дороге… У вас же, начебто, є договір зі службою доставки – чого не користуєтеся?

Після п’яти хвилин умовлянь я став в очах тещі ворогом народу. Вона звинуватила мене в черствості та нездатності до співпереживання. Після цього сказала, що якщо її бізнес накриється, то винен у цьому тільки я один.

Угу… Логіка! Тобто вона профукала всі терміни доставки і не замовляла кур’єра, а камені летять мені в голову?!

Але добре все обмежилося б лайкою з однією тещею. Наступного дня з ранку мені ще й дружина винесла мозок. Заявила, що від мене немає жодної підтримки і її мати тепер матиме проблеми з бізнесом. Мовляв, вона не встигне доставити покупцеві товар учасно та зіпсує собі репутацію.

Гаразд один пакетик відвезти і передати його людині прямо біля мого розвантаження. Теща ж захотіла, щоб я проїхав пів міста, та ще й безкоштовно. Обійдеться. І вибачатись я ні перед ким не збираюся!