Я виявилася не коханою дружиною, а просто доглядальницею для його матері

Я медичний працівник. Всю свою молодість я поклала на своє навчання та практику. Про особисте життя навіть не замислювалася, настільки була захоплена своєю справою.

Я була заміжня за своєю роботою, а тому не могла навіть уявити, що в моєму житті з’явиться хтось, хто перетягне на себе мою увагу та інтерес. Це здавалося чимось фантастичним, наче корови прямо зараз навчилися літати.

Я спокійно віддавала всю роботу, поки не познайомилася з Ігорем. Він був сином однієї з моїх пацієнток. Чемний, ввічливий чоловік завжди прагнув мислити позитивно.

Його мати лікувалася досить довго, тому ми встигли добре познайомитись. Він не раз казав, що я йому сподобалася як жінка, але я не сприймала його всерйоз. Не він перший, не останній, хто так робив.

Саме тому я дуже здивувалась, коли він подзвонив мені після виписки матері. Тож ми почали спілкуватися ближче. І саме тоді сталося те, що я думала вже не станеться.

Я закохалася у Ігоря. Це почуття розцвіло в мені так яскраво, ніби я знову стала підлітком і переживала своє перше кохання. Здавалося, що жила від зустрічі до зустрічі з ним.

Не минуло й півроку, як Ігор запропонував розписатися, а я на радостях погодилася і вже уявляючи райдужне майбутнє. Пишне весілля грати не стали, бо стан свекрухи поступово погіршувався. Їй потрібно все більше ліків і постійний догляд доглядальниці, а це недешево.

Зрештою дійшло до того, що чоловік попросив мене доглянути свекруху. Вона на той час була повністю при владі деменції та інших хвороб, так що він не міг довірити її звичайним доглядальницям.

Мені не дуже хотілося кидати роботу, але як не допомогти рідній людині? Тим більше, що було ясно видно, що мати не протягне довго. Саме тому я погодилася.

Свекруху перевезли в нашу квартиру, і з того часу моє життя перетворилося на невідомо що. Мені здавалося, що я не дружина та невістка, а якась прислуга.

Ігор майже не допомагав мені, говорячи, що не може бачити матір у такому стані. Не хотів брати на себе і частину домашніх справ, говорячи, що втомлюється дуже на роботі. Став пізно приходити, виправдовуючись новим проектом, що потребує багато сил.

Я ж майже не виходила з дому через свекруху. Вона була зовсім слабкою, і я не пробачила б собі, якби з нею щось трапилося за моєї відсутності.

На вихідних Ігор вдавав, що допомагає мені, але насправді просто мішався. Зате дуже продуктивно нарікав на те, як мені тяжко і як йому шкода мене.

Саме тому я лише зітхнула з полегшенням, коли свекруха нарешті відмучилась. Це було визволенням для нас обох. Залишалося лише організувати похорон. Це теж лягло на мої плечі.

І ось, коли ми прийшли додому після похорону, на мене чекав сюрприз. Біля дверей стояло безліч пакунків із речами. Я наївно подумала, що він уже речі матері зібрав, щоб кудись вивезти, та Ігор приголомшив мене.

– Це твої речі, – холодно сказав він. – Я не хочу бачити тебе тут більше.

– Це якийсь жарт? – розгубилася я.

– Жодних жартів. Гаразд, поясню. Я тебе не люблю, ніколи не любив. Просто ти так добре знала, як маму лікувати, що я вирішив одружитися з тобою, щоб ти безкоштовно її доглядала. Свою місію ти чудово виконала, тож тепер не потрібна мені.

Я не повірила своїм вухам, подумала, що він просто не в собі через те, що сталося. Запропонувала не рубати з плеча, поговорити про все зранку, але він не погодився. Виставив мене за двері разом із речами і зачинив двері.

Я не стрималася, розплакалася, тарабанила у двері, але все було марно. Мене просто викинули як непотрібну річ. Довелося повертатися до своєї квартири у жахливому стані.

Я ще пару разів намагалася зв’язатися з Ігорем, сподівалася, що він прийде до тями і скаже, що це була помилка, але на жаль. Довелося змиритися, що я витратила цілий рік у нікуди. Саме тоді я й зрозуміла, чому він не допомагав мені та затримувався на роботі так часто.

І це мені ще пощастило, що мене прийняли на моє місце назад. Проте ця історія стала для мене уроком на майбутнє. Більше нікому не дозволю ось так використати мене.