– Все одно в тебе спадок відберу, – сказала сестра після невдалої спроби оскаржити заповіт батька

Мій батько був людиною дуже розважливою. Він завжди все робив з огляду на майбутнє, думаючи про те, як ті чи інші рішення позначаться на долі інших людей.

Навіть стоячи на краю могили, він не став відмовлятися від своїх принципів, – дізнавшись про страшний діагноз, склав заповіт. Щоправда, не сказав нікому про його зміст. Певне, сюрприз хотів зробити.

Зробив, на “радість” всім… посварив нас із сестрою довічно без шансу на примирення. А суть проблеми в тому, що, згідно з цим заповітом, все майно, у тому числі квартира, дача, авто та деякі грошові накопичення, перейшло до сина, тобто до мене. Дочці ж не залишилося взагалі нічого, ані копійки.

До заповіту додавалася пояснювальна записка від тата. Відповідно до неї, таке рішення було обумовлено вдалим заміжжям сестри Наді. Мовляв, у неї чоловік підприємець багатий, отже, вона ні чого не потребує.

Взагалі, не посперечаєшся. Чоловік у Наді мільйонами крутить, двічі на рік її на Мальдіви возить, але в Ніццу. А я зварювальник на дрібному підприємстві, отримую копійки, більшу частину яких віддаю за іпотеку та кредит.

Звичайно, від заповіданого майна відмовлятися не став – це вирішення всіх проблем разом. Шанс на майбутнє!

Сестру це, ясна річ, не влаштувало. Вже за три дні після оголошення заповіту прийшла до мене з претензіями. Чому не одразу? Мабуть, радилася зі своїм розумним чоловіком та, швидше за все, юристом.

– Я, звичайно, волю батька поважаю, – почала вона, акуратно присівши на краєчок дивана в моїй вітальні, – але тобі не здається, що цей заповіт несправедливий?

– Ні, не здається. У тебе і так життя, як вершкове масло, а я з кредитів не вилазжу і кожну копійку вважаю. Тато теж дурнем не був, знав, що робить.

– Це так. Але таки тобі треба віддати мені половину. Це було б щонайменше чесно. Тим більше, я жінка і…

– У тебе  є чоловік, – перебив я сестру. – Він тебе всім забезпечує. А я самотній і жебрак.

Розмова закінчилася на підвищених тонах, але до відкритої сварки справа на той раз не дійшла.

Взагалі, у мене в якийсь момент майнула думка, що треба було б насправді з Надею чимось поділитися, але я від себе її відігнав. Зрештою, я сестрі нічого не винен, а заповіт – нотаріально завірений документ.

Через кілька днів Надя прийшла до мене вже у супроводі чоловіка – лисенького, але загалом брутального дядька з колючими злими очима. Тема розмови та сама – поділ батьківської спадщини з тиском на «справедливість» і «почуття братерського обов’язку».

– Я ж не кажу, що ти повинен мені віддати все, – почала тужливим голосом сестра. – Але половина по совісті моя. Продамо квартиру та дачу, гроші поділимо. Машину так і бути тобі залишимо. Гроші тата теж. Там і не дуже їх багато.

– Здається, вже говорив неодноразово – ні, і це більше не обговорюється, – різко відповів я, переводячи погляд із сестри на її чоловіка та назад.

– А ти не боїшся, – раптом заговорив свояк, – що я застосую свої можливості? Ти вже так легко не зіскочиш, гарантую!

Послав їх у грубій формі. Сказав, що тепер із принципу нічого ділити не стану і побажав більше їх ніколи не бачити. У відповідь пролунав лише сміх. А за місяць мені прилетів судовий позов. Сестра вирішила через компетентні органи оскаржити батьківський заповіт.

Адже аргументи навела продумані, явно юрист порадив. Мовляв, тато тяжко хворів, приймав сильні знеболювальні і міг скласти заповіт, перебуваючи в стані зміненої свідомості.Благо, що нотаріус, який свого часу запевнив документ, спростував це. Сказав, що батько був цілком адекватний і тверезий.

На цей раз у сестри та її чоловіка нічого не вийшло. Але при виході з будівлі суду після ухвалення рішення про відхилення вимог почали погрожувати.

– Все одно я в тебе спадок заберу. Причому все, а не половину. Треба було раніше слухати, а тепер у мене, розумієш, теж принципи прокинулися.

– Тільки спробуй – відповів я, намагаючись зберігати спокій.

І це при тому, що ми з Надею завжди ладнали і жили мирно. Були братом і сестрою в кращому значенні цих слів. А через якийсь там заповіт раптом стали заклятими ворогами, готовими один одного передушити. Але не відступлюся – боротимуся за своє до останнього!