Я завжди вірила, що стосунки між сестрами – це святе. І жодні чоловіки чи інші люди не зможуть стати між нами. Але виявилось, що так буде не завжди. Час та обставини змінюють людей. Так моя сестра зажадала гроші за те, що моя дочка живе у них у квартирі

У нас із сестрою різниця у віці – п’ять років, я молодша. Ксюша для мене завжди була прикладом – розумна, впевнена у собі, гарна, вона і мене підтягувала до свого рівня.

Коли Ксенія закінчила школу, вона зі скандалом поїхала вчитися до столиці, куди батьки категорично не хотіли її відпускати. Але Ксюша вчилася добре, була впевнена у своїх силах, поїхала – і доля їй усміхнулася. Вона відучилася, зустріла в столиці свого майбутнього чоловіка, і ось уже понад двадцять років щаслива і в професії, і в шлюбі.

Я ж такими талантами не відрізнялася, тож закінчила швейно-трикотажний технікум і все життя працюю на швейній фабриці у рідному містечку. Тут і зустріла Олексія. І ось уже доньці нашій, Аліні, виповнилося 16 років – закінчує школу цього року.

Аліна навчається практично на одні п’ятірки та амбіціями нагадує мені Ксюху в такому віці. Твердістю характеру вона пішла не в нас з чоловіком, а свою тітку.

А тут ще й сама Ксенія підлила олії у вогонь, приїхавши нас відвідати у новорічні канікули:

– Валити треба з цього села! Аліна, ти чого? Жодних сумнівів бути не повинно! З твоїми здібностями!

– Тобі добре говорити – валити. А де жити вона там де буде? Я чула, що там із гуртожитками проблема зараз, не всім дають навіть, – заперечила я.

– Ой, ти вічна така. Тобі просто її відпускати не хочеться! І що за питання – звісно, ​​вона житиме у нас! Місця всіх вмістить, а Федір наш взагалі вдома пару разів на тиждень тепер з’являється – по наречених бігає. Дочку треба було народжувати мені, а не сина, – сміялася сестра.

На тому й вирішили – якщо результати дозволять, то Аліна спробує вступити до одного зі столичних ВУЗів, які обрала. Додому повернутися в разі невдачі вона завжди встигне!

І ось уже позаду були випускні тести, моя дочка тримала в руках їхні результати. Вона не підвела ні себе, ні нас – все здала блискуче!

Мене не відпустили з роботи, тож до столиці Алінку відвіз чоловік. Далі залишалося тільки молитися і подумки бажати їй удачі.

Донька дзвонила і писала мені щодня, і чим кращими були новини, тим сумніше ставало мені – я розуміла, що вона, швидше за все, вже вступила. Залишалися лише формальності.

У день зарахування вони мені зателефонували обидві – і Ксюша, і донька.

– Ну що, мамо, гарну дочку виростила, вітаю! Тільки не реви там, – сказала мені сестра, почувши мої схлипування.

– Мамуля, я тобі писати і дзвонити буду щодня! А на осінні свята приїду! – пообіцяла донька.

І знову довелося Олексію збиратися у поїздку – чоловік відвіз до Києва речі доньки та гостинці від нас. Живе вона тепер у Ксенії – я їм і солінь, і варення передала, і грибів.

Аліна, і справді, писала і дзвонила практично щодня. І голосок у неї був такий дзвінкий, радісний – я розуміла, що у доньки все гаразд. А за кілька місяців мені на роботу надійшов дзвінок від чоловіка сестри. Я навіть за серце схопилася – став би чоловік Ксенії дзвонити, якби все було гаразд?

– Сашко, привіт! Що сталося? Усі живі, здорові? – одразу запитала я.

– Привіт, Олено! Так, живі. Тільки от розмова в мене до тебе є. А то Ксюха в нас добра, у собі тримає, – відповів зять.

– Та що трапилося? – не могла заспокоїтися я.

– Ви питання з житлом доньки вирішувати збираєтеся? Два місяці вже минуло, як вона у нас. Я не проти, звичайно – нехай з нами живе, але ж кімната в Києві зараз щонайменше пʼять тисяч на місяць коштує. Платити хто буде? – запитав Олександр.

– Що? Кому платити вам? Я думала, що дочка у рідної тітки живе, а не в готелі! – розлютилася я і кинула трубку.

Після цього набрала вже номер сестри:

– Ксюша, привіт! Мені тут твій чоловік дзвонив, просить грошей за проживання Аліни. Що там у вас діється?

– Ти тільки не нервуйся. Але я до останнього не вірила, що Алінка вступить. З такого села приїхати… Мало, що я там обіцяла… Але ж не п’ять років їй у нас жити, поки вона вчитиметься! Все грошей коштує! – відповіла Ксенія.

Далі я не стала слухати. Ось так новини! А я ще не вірила, що столиця змінює людей! Та я краще чужим людям платитиму, ніж цим двом  – з рідної племінниці гроші брати, це взагалі ким треба бути?