Думала, що чоловік завів коханку, а він бургери без мене тишком-нишком у парку поряд з будинком їв

Старший син народився, коли нам із чоловіком було по двадцять років. Ми тільки побралися. Коли я дізналася, що вагітна, ми подумали і вирішили залишити дитину. І жодного разу про це не пошкодували. Тепер у нас є розумний, красивий та чудовий син Кирило, який працює у великій юридичній фірмі.

І все б добре, тільки всі ці роки Мишко, мій чоловік, ще дуже хотів доньку. Але оскільки Кирило народився, коли ми були зовсім молодими, нам було важко і виховувати дитину, і будувати кар’єру, і заробляти на квартиру. Тому лише кілька років тому ми змогли, так би мовити, полегшено зітхнути.

А потім з’ясувалося, що я знову вагітна. Ми були впевнені, що в нашому віці вже нічого не вийде. Ультразвук показав, що у нас будуть близнюки. Дівчата. Як сильно зрадів Мишко – це просто не передати словами.

– Ти розумієш, що це доля? – все повторював він мені. – Я все життя мріяв про доньку, а тепер у нас їх буде аж дві!

В принципі, я також була цьому рада. Тільки ось виявилося, що завести дитину, коли тобі двадцять, а потім двох, коли тобі сорок – це зовсім різні речі.

Незважаючи на те, що вперше у мене не було ні досвіду, ні грошей, ні впевненості у собі, я все це переносила набагато легше. Напевно, тому що здоров’я та витривалість було через край.

А зараз вивезти одразу двох дітей виявилося доволі нелегко. Я втомлювалася, нервувала, бо дзвонили з роботи, і я бачила, що у них там без мене справи йдуть погано, а я найближчим часом точно з декрету не вийду. Ще почалися проблеми із зубами, волоссям та нігтями.

При тому, що мені допомагали і чоловік, і старший син, інші родичі та друзі. Але, з якими б труднощами ми не стикалися, звісно, ​​радість від появи у нашій родині доньок усе перекривала. Вони потроху росли, і я розуміла, що нізащо б у житті не відмовилася від їхньої появи.

Мишко теж був абсолютно щасливий, хоч і втомлювався, бо тепер він працював за нас двох, ще й з дітьми мені допомагати встигав. Начебто наші стосунки стали тільки міцнішими, але потім я стала помічати, що чоловік щось від мене приховує.

Він почав трохи затримуватись після роботи. Не на кілька годин, а буквально на двадцять-тридцять хвилин. Але до цього багато років приходив рівно хвилину на хвилину. Потім ще почав іноді відмовлятися від вечері, ніби його вже десь нагодували.

Природно, я, як будь-яка нормальна жінка, почала нюхати його сорочки, шукати жіноче волосся на пальті та в машині, стежити, чи не переписується він там з кимось крадькома і так далі.

Нічого з перерахованого вище не було, але при цьому якісь підозрілі дії чоловік все одно вчиняв.

Наприклад, одного разу я побачила у смітнику чек, розірваний на такі дрібні шматочки, що не можна було зрозуміти, звідки він. А додому того дня Мишко нічого не купував!

Я начебто намагалася заспокоїти себе тим, що він ставиться до мене як і раніше, і я просто все це вигадую на тлі стресу та втоми, але водночас якийсь черв’ячок сумнівів гриз мене зсередини.

А правда відкрилася раптово. Якось незадовго до приходу чоловіка з роботи до мене у гості прийшла подруга. Вона не попереджала про візит, тож удома в мене нічого не було.

– Так, ти посиди з дівчатками півгодини, а я збігаю в найближчий супермаркет і куплю нам чогось смачненького, – сказала я їй і пішла.

Шлях до магазину йшов через парк. І яке було моє здивування, коли на одній з лавочок я побачила Мішу, який сидів і навертав здоровенний бургер із однієї відомої мережі швидкого харчування.

– Так ось чим ти після роботи займаєшся! – закричала я, застав його зненацька. – Їси тут без мене!

Чоловік злякався і почав виправдовуватися. Мовляв, він теж останнім часом зазнає сильного стресу через навантаження на роботі, дітей та інше. І тому періодично дозволяє собі їсти фастфуд нишком. Це його заспокоює.

І ось я не знаю, як до цього ставитися. З одного боку добре, що зраджує він мені з курячими крилами та цибульними кільцями, а не з іншими жінками. З іншого – а мене з собою не можна було покликати? Я теж люблю бургери!